було йому нї якого виходу з сього життя крім повстання і втїкачки — і з сеї останньої дороги він головно й мусїв користати.
56. Зміни в господарстві і заселеннє східньої України. Крім безправности і поневолення селянина, до якого довело його польське право уже в першій половинї XVI віку, друга половина сього столїтя принесла з собою ще незвичайне обтяженнє його нечуваний визиск його робучої сили. Розвинув ся попит на збіже й иньші хлїборобські продукти й приніс з собою запотрібованнє селянської працї до роботи на панських дворах та фільварках. Перед тим в України на захід вивозили головно тільки шкіри, мед, віск, рибу, худобу; волів почавши від ХV віку виганяли на Шлезк великі гурти, і віл в західнїй Українї став був одиницею міновою: рахували волами якби, червоними золотими. Пізнїйше прийшов попит на дерево, в районї сплавних балтийських рік; коли ж тут лїси понищили, з другої половини XVI в. почавши стали рубати лїси на дерево, на матеріал, а ще більше палити на поташ і в дальших околицях; селянам казали возити за панщину дерево й поташ до найблизших сплавних місць, нераз за десятки миль. Далі, в серединї, а потім ще більше в другій половинї XVI віку починає все більше захоплювати українські землї вивіз єбіжа: знов таки насамперед в краях близших до сплавних рік балтійських — Висли, Сяну, Буга, Нїмана — бо збіже, як і лїсові товари, йшло тільки в балтийські порти і відти вивозили ся далї на захід в Англїю, Нїдерлянди, Францію, Іспанію. Але в міру того як попит збільшав ся і цїни на збіже зростали, починають його возити і з дальших околиць до пристаней річних.
Отсей вивіз збіжа робить великі переміни в господарськім житю. Перед тим на збіже не було попиту, сїяли стільки, щоб тільки прогодувати ся; через те пани не вели великого рільного господарства, не забирали під свої поля великих просторів і від селян не жадали багато роботи, а хотіли чиншів і данин — медом, шкірами, худобою, вівсом для коней, також ріжним збіжем. З певного ґрунту, т. зв. лану або волоки (30 моргів, коло 20 десятин) давав ся певний чинш, певні данини, і звичайно вони держали ся досить трівко, зростали дуже поволї; коли участок селянський дїлив ся, дїлили ся й данини між новими господарями, через те поміщику не було причини навмисно дробити господарств: вони були великі, многолюдні. Колиж прийшов попит на збіже і стало користно сїяти його на продаж, на вивіз, все се зовсїм змінило ся. Поміщики збільшають своє господарство орне, розробляють і засївають все більші й більші поля. Для збільшення своїх фільварків забирають від селян ґрунти, переводять їх з більших ґрун-
