й попросту пропадала у них охота що небудь робити для церкви своєї, коли бачили вони що маєтки, скарби, дорогоцїнности, жертвувані на окрасу церкви, на вихованнє учених людей, на поміч калїкам і убогим, марнували ся і рострачували ся роспустниками, піяками, що з церковних дорогоцїнностей справляли ріжні річи для своїх доньок, улюбленцїв і бозна для кого.
XVI вік був часом найгіршого розстрою й упадку православної церкви української наслїдком отого королївського подавання (инакше званого патронатом). Даремно українські пани просили, щоб король дав їм право вибирати на сї уряди людей відповідних — королї не хотїли випустити з своїх рук такого лакомого права. А сей розстрій церковного житя відбивав ся незвичайно тяжко на національнім і культурнім житю українськім. Православна церкава була єдиним національним представительством української народности, її стягом національним, а заразом головною опорою національної культури. І ся національна культура тепер упадає й не може витримати конкуренції з культурою польською.
Культура польська XIV — XV вв. сама по собі теж не була висока — була слабеньким і відсталим відгомоном сучасної нїмецької й італїйської культури. Коли вона брала гору над українською культурою, то перед усїм тому, що була культурою державною, офіціальною, була більш приладжена до обставин громадського і державного житя Польщі, а також тому ще, що за нею стояла сильнійша, а близька, созвучна католицько-латинська культура нїмецька чи італїйська, до котрої латинська мова шкільна і письменська відкривала дорогу, а українсько-візантийська культура була в нових обставинах польсько-литовського державного житя все меньше й меньше користна, просто таки не придатна нї до чого по за церковним ужитком; її візантийські джерела давно висохли і вона повторяла тільки бозна колишні зади, не йдучи за віком і за часом. Се позбавляло її можности конкуренції з культурою польсько-латинською, особливо як ся почала живійше розвивати ся. Церковне житє польське в XVI віцї (аж до останньої чверти) також було в великім розстрою, — але зате під впливом нїмецького рефорлаційного, противкатолицького руху творить ся в Польщі письменство і культура світська, протицерковна, чисто-шляхетська по духу, і їй Українцї знову не мали нічого противставити. Сомостійного реформаційного, протицерковного руху на українськім ґрунтї не розвинуло ся: хто підпадав впливу тих ідей відриваючи ся від єдиного українського церковного ґрунту, приєднував ся до культури польської і відривав ся від української народности. Українське громадянство чуло
