Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/224

і бачило, що єдиний ґрунт, на котрім можна згуртувати всі верстви і части українського народу — се старий православний ґрунт, з котрим нерозривно звязало ся саме понятє українського, або як тодї говорили (по старій традиції Руської держави) — руського житя. І як же трудно було на тім церковнім ґрунтї, знищенім і розбитім польським панованнєм, удержати когось — особливо вищі українські верстви перед спокусами польськоі шляхетської культури, що розвиваєть ся особливо від половини XVI в., під час найгіршого упадку української церкви.

178. Митрополит Иосиф Солтан — оден з кращих митрополитів, що заходив ся коло заведених добрих порядків в православній церкві (на початках XVI в.).

Той розвій панського хозяйства і великий вивіз за границю лїсових товарів, худоби, збіжа, що в другій половинї XVI в. доходить найбільших розмірів своїх, збогатив шляхту, перед тим призвичаєну до житя дуже скромного, навіть убогого. Великі суми, що пішли в шляхетські кешенї за хлопську панщину, розвинули нахил до роскоши, блеску, виставности. Не йшли вони на річи господарські, анї на культурні властиво, тільки на зверхнїй блеск, перед усїм на дорогі убори, далї на пяне і сите роскішне житє. Сучасні писання наповняють ся жалями на нечувані перед тим забаганки панського житя, роскіш і погоню за модами. Дещо одначе перепадало і на річи справдї культурні. Але й зверхнїй блеск потягав до себе також мало культурне панство українське і білоруське, яке починає переймати польські звичаї, польську мову, дає дїтей до шкіл польських або заграничних, — а там вони призвичаювали ся до чужого житя, кидали свою віру і ставали Поляками.

61. Освітний рух. Зі страхом бачили українські і білоруські патріоти той упадок свого житя — що як так піде, то далї все що є богатого, заможнїйшого, цїкавійшого між їх суспільністю, пропаде для свого народу, втїче від нього. Болїло їх серце від того, що їх „Русь“ стала предметом зневаг і погорди, як некультурна, груба, темна маса. То тут то там, протягом XVI в., а особливо його другої половини бачимо людей, які, очевидно, глубоко задумують ся над справою піднесення „руського“, то значить українського і білоруського житя — освіти, школи, книжности. Їх заходи йдуть переважно по старій цер-