Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/229

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ріжних насильств від католицьких панів, духовенства і уряду — бійок, арештів, — але Українцї таки справу свою одстояли й добили ся признання своєї автономії в справах церкви і культури.

Коли в українськім громадянстві почала виясняти ся потреба національної культурної й освітної роботи для охорони і піднесення національного житя, сї гадки опановують також і львівських братчиків. Серед них виступають найбільш горячі оборонцї освіти, школи, письменської роботи — а перед усїм своєї української школи, школи і школи, як єдиного ратунку від національної загибели. Мало значить дбати про церкву, доводили вони — церква без освіти, а значить без школи — безсильна. І в тім напрямі розпочинаєть ся жива робота серед львівського громадянства.

182. Грецько-українська граматика 1591 року, зложена в брацькій школї львівській.

Вже в 1570-х роках удав ся під крила львівського брацтва Іван Федорович, покинувши Заблудів. Але братчики, зайняті будовою нової церкви брацької на місце погорілої, не спромогли ся на значнїйшу матеріальну поміч йому. Друкарня Федоровича скоро опинила ся в заставі у Жидів, а сам він, надрукувавши у Львові тільки одну книгу — Апостол (1547), перейшов до кн. Острозького. Одначе потім вернув ся таки до Львова, пробував на ново пустити в рух свою друкарню та так і вмер, не добивши ся свого (1583). Друкарню його почали у заставцїв торгувати купцї з чужих сторін. Але Львовяне не хотїли її пустити з