свого міста, і владика львівський Ґедеон Балабан з братчиками видали Жидам векслї й викупили друкарню, а на сплату почали збирати гроші по всїй Українї, аби не упустити з рук той „скарб особливий“.
Та братчики, не вважаючи на недостачу грошей, думали тодї не про одну друкарню: хотїли гарної школи, задумували поставити дім брацький, щоб у нїм примістити і ту школу і друкарню, і шпиталь для убогих і калїк. Коли з кінцем 1585 р. приїхав до Львова патріарх антіохийський Иоаким, братчики удали ся до нього з прошеннєм, щоб від себе заохотив усе українське громадянство, аби своїми жертвами помогло їм на заложеннє школи „для научення дітям всякого стану — аби не був рід їх наче безсловесний задля ненаучення“. Патріарх послухав, видав окружну грамоту в сїй справі, а так само і владика Ґедеон, закликаючи як найгорячійше всїх православних.
Заразом, ставлячи собі такі високі завдання та відзиваючи ся до християнських і національних почувань своїх земляків, братчики вважали потрібним і своє брацьке житє відповідно до того поставити на вищу ступінь. Вони порішили скасувати зовсїм брацькі пири. Від сього часу брацькі сходини мали служити до поучування в вірі і освітї: полагодивши біжучі справи, братчики мали займати ся читаннєм добрих книг і поважними розмовами; мали слїдити за добрим житєм своїх членів, напоминати їх, а непоправних і упертих зпоміж себе виключати. Вся устава була перейнята духом віри і самовідречення.
Коли сю нову уставу братчики предложили до затвердження Иоакиму, патріарх, надививши ся перед тим на непорядки в українській церкві, був незвичайно утїшений таким високим настроєм і замірами братчиків. Він не тільки похвалив їх заміри, але ще й надав їм ріжні поручення і права перед тим нечувані: аби вони наглядали також за духовенством, про всякі непорядки доносили епископови, а як би епископ їм противив ся і не поступав по закону — то й йому б противили ся як ворогови правди. Постановив також, щоб усї иньші брацтва були послушні сьому львівському успенському брацтву.
Се були занадто великі права, які перевертали всї порядки церковні, і були дані брацтву непотрібно і необережно, бо мусїли його привести до непорозумінь з духовенством. Але не тільки Иоаким так зробив, а й патріарх константинопольський Єремія, що приїхав два роки пізнїйше, потвердив сї постанови. Брацтво львівське було винесене сим на незвичайну висоту, брацькі заходи дістали найвищу похвалу, і се мало той у всякім разї користний наслїдок, що розбудило живий рух серед міщанства українського. По містах більших і меньших люде починають закладати брацтва, або переміняти давнїйші на взірець львівського,
