Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/232

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ного стану (тутешня дрібна шляхта українська) дуже бажають мати учителя і давати дітей своїх до науки письменної“, писали вони до братчиків львівських, і просили прислати їм учителями своїх виучеників, мабуть Перемишлян з роду.

154. Каплиця при дзвіницї брацької церкви у Львові, збудована в XVI віцї.

Вся ся шкільна наука, як у тих школах низших, так і вищих мала виразний релїґійний характер: науку починали від церковних книг і метою її ставили знаннє Святого Письма, християнської науки. Але про те знаходили ся між українським громадянством люде, яким здавало ся, що все таки сї школи занадто відбігають від православного преданія, бо вчать своїх учеників трохи й світських предметів, яких учили в сучасних школах католицьких. Не подобало ся їм також, що для зрозумілости церковні книги толкують ся на сучасну українську мову, їм здавало ся, що треба як найвірнїйше, найщільнїйше держати ся церковно-славянської мови і самої тільки церковної науки, бо инакше, хоч трохи відступивши, вже підпадуть під спокусу сучасної світської мудрости і католицької культури. Особливо між такими оборонцями старини виступав афонський монах Іван з Вишнї (з Галичини), найвизначнїйший письменник і публіцист того часу. Він спорив ся з львівськими братчиками і в писаннях виступав против сучасних новин. Але не вважаючи на його велику повагу і красномовність, в тім його не слухали: всі мали те глубоке переконанню що тільки добре уряджена наука, яка могла б витримати конкуренцію католицьких шкіл, приладжена до житя, приступна, а для того подавана на мові народнїй, — може виратувати українське громадянство від національної загибели. Се дуже горячо висловляєть ся в книзї „Пересторога“, що вийшла з львівських брацьких кругів.