65. Козаччина по лубенськім погромі. Сумно стало на Українї по лубенськім погромі. Як стара пісня співає:
Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути:
„Днїпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю.
Чом я твоїх козаків у себе не видаю?
Уже чверть года три місяцї вибиває.
Як твоїх козаків у мене не має…
Всї мої квіти луговиї; низовиї понидїли.
Що твоїх козаків у себе не видїли.
Хоч Жолкєвскому не удало ся знищити козаччину до останку, як він задумував, проте лубенський погром усеж таки дуже придавив козаччину. Зігнано її з „волости“, загорожено заставами довіз припасів на Запороже і законом соймовим скасовано всї права війська козацького і його орґанїзацію. А що найгірше — і серед самої козаччини під впливом того упадку починаєть ся небезпечне роздвоєннє, внутрішня війна: частина більш смілива й безоглядна розпочинає боротьбу з частиною більш розважною, що хотїла піддобрити ся до правительства, аби вернути собі давнї відносини. Се було продовженнє попереднього роздвоєння між Запорожцями та Наливайківцями, але тепер воно виливало ся в форми різші нїж перед тим, так що доходило до крівавих битв між ними, і одна сторона против другої шукала помочи навіть у польського правительства, просячи, щоб дало їм з своєї руки старшого. Поляки тїшили ся з того — нехай мовляв козаки одні дру-
