ся на те, що король сї жадання сповнить. І справдї пішли в похід. Війна пішла досить легко, але вона ще не скінчила ся, як зачала ся нова, далеко тяжша — з Шведами в Ливонїї. Знов правительство польське мусїло просити козаків, щоб не відтягали ся й від тої нової війни. А Кішка знову повторяв жадання козацькі. І сойм сим разом видав закон, котрим уневажнив попереднє скасованнє козацтва, зняв з нього засуд і хоч з ріжними застереженнями і обмеженнями, таки привернув йому давнї права.
Се був дуже важний початок, і Кішка ужив всього свого впливу і власти у козаків, щоб їх прихилити до участи в сїй далекій і неприємній для козаків війнї та задержати їх у нїй до кінця. Дуже тяжко приходило ся козакам воювати в тій далекій і спустошеній країнї. Вони потратили людей, коней і всякий припас (людям місцевим при тім також дали ся сильно в знаки). Сам Кішка наложив головою, убитий при облозї міста Фелїна. Кілька разів потім зміняли ся гетьмани, не можучи вдоволити козаків в тих трудних обставинах, — але козаки таки витрівали в війнї до кінця, щоб не вийти „з служби королївської“ та на тій підставі доходити ріжних прав і свобід для себе на Українї. І справді потім, вертаючи ся на Україну по тій війнї (1603), військо козацьке домагало ся, щоб його трактовано на рівні з польським і
