щоб на Україну не вводили польського війська; за свою службу козацтво хоче для себе повної свободи і прав шляхетських, і стає наново господарем на Поднїпровю, як перед лубенським погромом. Повно в сучасних листах жалїв шляхетських, що козаччина „бере гору“ і своєволить, і нема на неї впину і ради.
Шляхта накликала правительство, аби приборкало козаків, але не час був на те. В тім часї ріжні пани з України й Польщі заходили ся коло так званого царевича Дмитра, що знайшов ся на Українї й збирав ся доходити царства московського, як син покійного царя Івана. Ті пани, та й сам король з ними сподївались поживити ся коло завірюхи, що мала підняти ся з того приводу в Московщинї. Одначе не хотїли мішати в ту справу самої Польщи, а ставили справу так, що то на власну руку ріжні пани помагають Дмитрови, — а ті пани до помочи закликали козаків. Почавши від року 1604 раз-у-раз ріжні пани збирали козаків в похід на Московщину, захваляючи здобичу московську. Раз-у-раз многотнсячні ватаги козацькі йшли в Мовковщину, потім справдї з богатою здобичею вертали ся на Україну, а на їх місце йшли все нові й нові. Се була так звана „смута московська“, що від року 1604 потягла ся майже повних десять літ, розбила Мо-
