перед нею корить ся і понижу єть ся, і взагалї наради ведуть ся без порядку, з галасом, криком без якихось виробленних форм обміркування і голосовання: кричать, сварять ся, кидають шапки, під першим вражіннєм скидають гетьмана, а гетьман кланяєть ся, понижаєть ся перед юрбою.
Але се переживання давнїйших часів; орґанїзація твердне і міцнїє в міру того як збільшаєть ся і розростаєть ся. Власть гетьмана все більше шануєть ся і окружаєть ся зверхнїми формами такого пошанівку. Факти скидання гетьмана на радї стрічають ся все рідше, і під зверхнїми формами крайньої простоти і демократизму — що й свому найвищому вождеви на знак власти давав не дорогоцінну булаву, а просту „комишину“, — виробляєть ся високий дух лицарського самовідречення, що так дивував і чарував сторонніх. „В них нема нічого простацького крім одежі, завважає Француз Боплян, служебник гетьмана польського Конєцпольского, великого ворога козаків. „Вони дотепні й проникливі, вибагливі й щедрі, не жадні до богацтва, але страшенно цїнять свою свободу; міцні тїлом, легко зносять жар і холод, голод і згагу. На війнї витрівалі, відважні, хоробрі, а навіть легкодушні — бо не цїнять свого житя. На зріст гарні, проворні, сильні, з природи мають добре здоровлє і навіть мало підлягають хоробам; від хороби вмерають дуже рідко, хіба в дуже великій старости; здебільшого кінчають житє на ложі слави — вбиті на війнї“.
