Се була полїтика тодїшнього гетьмана Петра Сагайдачного: не доводити до війни з Польщею, обіцяти тим часом і нїби корити ся, поки прийде такий час, що правительство польське буде козаків для своєї війни потрібувати, — а поки що поширювати силу козацьку на Українї. Гетьманом чуємо Сагайдачного в перше в морськім походї 1616 р., що вславив ся здобутєм Кафи, як то потім оспівують вірші на похорон його:
за своєго гетьманства взяв в Турків місто Кафу,
аж і сам цїсар турський був в великім страху,
бо йому чотирнадцять тисяч та людей вбив,
каторги одні палив, другії потопив —
много тодї з неволї християн свободив,
за що то Бог з воїнством єго благословив[1].
Але настав на гетьманстві він мабуть трохи скорше, бо вже від р. 1614 бачимо в козацькій полїтицї отой самий напрям, яким визначив ся Сагайдачний. А може й перед тим уже гетьманив, з ріжними перервами, як і пізнїйше мусїв не раз уступати ся перед провідниками своєвільників — бо наші звістки про гетьманів козацьких взагалї дуже неповні в тих часах. В народній памяти він майже не задержав ся — коли не рахувати звісної піснї про те як Сагайдачний
Пісня ся не передає зовсїм дїйсного характера славного гетьмана — так як з Байди Вишневецького зробила запорозького гуляку. В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного навпаки, як дуже розважного, глубокого полїтика, що вмів поставити козаччину на службу загально народнїм справам і зробив з війська козацького опору національного українського житя. Те що тільки накльовувало ся в 1590-х роках, за часи Лободи й Наливайка, з далеко більшою свідомістю й виразністю здїйснив Сагайдачний і відкрив тим нову добу в історії українського житя.
Родом він був з західньої Галиччини, з перемиської землї
- ↑ „Вѣршѣ на жалостный погребъ зацного рыцаря Петра Конашевича Сагайдачного“, 1622. Подаючи відти уривки, я поправляю правопись і вимову, бо в друкованім вона підігнана більше під словянську.
