(з Самбірщини), з якоїсь мабуть дрібної шляхетської родини, як герб на його образку натякає. Виступає перед нами, як представник тих Галичан, що з своєї тїсної отчини посунули тодї на широку Україну наддніпрянську будувати народню українську справу. Вчив ся в острозькій школї потім вступив до війська козацького; називають його учасником молдавської й ливонської війни (1600–1601), так що мабуть ще в 1590-х роках уже був він у війську.
Але ся дїяльність Сагайдачного нам незвісна — аж в останнїх роках свого житя (1616–1622) висуваєть ся він на перший плян сучасного українського житя. Перед тим уже прославив ся він як незвичайно зручний і щасливий вожд козацький. Ось як пише про нього сучасник Поляк Як. Собєский, що нераз бував з Сагайдачним у походах. Скільки проводив він запорозьким військом, всюди був окритий славою подвигів на суші й морі і мав незмінне щасте. Кілька разів погромив Татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не меньше прославили його морські походи — і тут завсїди мав він щастє, зруйнував кілька великих міст турецьких в Европі й Азії, попалив околицї Константинополя. Взагалї був се чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив житє, в битві був перший, коли приходило ся відступати — останнїй; був проворний, дїяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не піячив — як то звичайно у козаків; на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний; супроти козацького своєвільства бував дуже суворий і карав смертю за провини.
Перед правительством Сагайдачний вперше заслужив ся дуже в московській війнї 1617 р.: козацька поміч королеви тоді страх була потрібна, але й козаччині ся війна трапила ся під добру пору, тому Сагайдачний з великою охотою взяв участь в сїй війнї. Комісії напосідали на козаччину все більше і по козацьких походах на Туреччину комісари знову вибрали ся з військом на Україну, домагаючи ся, щоб козаки не зачіпали Турків, не бунтували людности на Українї, щоб від-
