толика Януша, друкарня ся заглохла зовсїм. Нова ж печерська друкарня за пятнадцять лїт (1616–1630) випустила більше книжок, нїж до того вийшло на цїлій Українї. Мала великі засоби і добрих, відданих свому дїлу провідників. Заложено для неї свою фабрику паперу, свої робітнї письма (шрифту). Правда, виходили звідти переважно самі церковні книги — алеж у церковній сфері головно обертало ся тодїшнє національне українське житє, як ми вже знаємо, і на сю сторону головно налягав новий учений київський кружок.
Орґанїзаційна дїяльність нового брацтва також давала себе відчувати. В ворожих кругах зараз оцїнено її: унїатський митрополит Рутський (наступник Потїя) незадовго, пишучи про перешкоди, які спиняють поширеннє унїї, головною перепоною вважав отсе київське брацтво „засноване три роки тому“. Він нагадував правительственним кругам, що засновано його без дозволу королївського, тому можна б його закрити. Але у правительства не підіймала ся рука на нього — бо за ним стояли братчики з мушкетами, військо Запорозьке з гетьманом Сагайдачним на чолї.
70. Нова єрархія. Київський кружок був першим звязком, що звязав козаччину з вищими верствами української суспільности. Досї козаки стояли в тїснїйшім звязку тільки з українським селянством, що в козацтві шукало визволення від панської кормиги, а козаччина в своїх інтересах ішла на зустріч сїй селянській течії, що незвичайно зміцняла й помножала козацькі сили. Иньші верстви, хоч би й українські, дивили ся на козаччину, з того часу як вона набрала свого соціального характеру, скорше ворожо — як на елємент руїнний. Київський кружок, розпочавши свою культурну роботу під захистом козаччини, вважав потрібним розясняти, що козаччина се не якась шумовина, піна суспільна, а продовжателї старих воєнних, лицарських традицій старої Руси:
„Се ж бо те племя славного народу Руського, з насїння Яфетового, що воювало грецьке цїсарство морем Чорним і сухопутєм. Се з того поколїння військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксілах плавало по морю й по землї (приробивши до човнів колеса) і Константинополь штурмовало. Се ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонїю, Ілїрик. Се ж їх предки разом з Володимиром хрестили ся, віру християнську від константинопольської церкви приймали, і по сей день в сїй вірі родять ся і хрестять ся і живуть“, — поясняло духовенство київське, коли його обвинувачували вороги, що воно за помічю й охороною козацькою відновило православну єрархію і взагалї має зносини з козаками.
Коли перші заходи, розпочаті під охороною козацькою, вийшли
