Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/273

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ля і правительство до українських бажань козацькою заслугою. Більше нічого й не зіставало ся — хіба облишити військо польське і завернути козаків з поля битви, поки король не сповнить козацьких бажань, — але на таке Сагайдачний не рішив ся. Польське військо перейшло за Днїстер під Хотином, кріпостю турецькою, і турецьке військо вже надходило велике, як хмара, обступаючи Поляків, а козаки ще не надійшли й Поляки бояли ся, щоб Турки не заступили їм дороги і не розєднали. Першим ділом Сагайдачного було відшукати козаків і привести їх до Поляків. Се він і зробив, незвичайно зручно маневруючи під самим носом Турків, і щасливо провів козаків до польського табору, — але сам не вийшов здорово, бо шукаючи козацького війська, наскочив на Турків, пострілено його в руку і ся рана так і не загоїла ся — на другий рік Сагайдачний з неї таки й умер.

Козацького війська було, по польським відомостям, коло 40 тисяч, з невеличкою, але дуже порядною артилерією. Польського війська було коло 35 тис. (серед нього теж 8 до 10 тисяч регулярних козацьких рот). Таким чином з приходом козаків сили Поляків зросли удвоє. Але не тільки тим чисельним приростом тішили ся Поляки: вони велико покладали на козацьку звичку до війни з Татарами й Турками, на їх славну відвагу. Уже з походу козаків до польського війська, коли чати козацькі пробивали ся кріз турецьке військо, до Поляків доходили оповідання про нечувану відвагу, з якою сї дрібні чати відбивали ся від полків турецьких. І тепер коли козаки стали табором побіч табору польського, військо турецьке головну силу і натиск свій звертало на козаків, сподїючи ся, що як зломлять козаків, то легко покінчать і з Поляками. Але козаки не тільки відбивали ся від далеко більшого турецького війська, але й переходили самі в атаку і не раз громили Турків та добивали ся до їх табору. Робили також нічні вилазки, заповзаючи з нечуваною смілістю в середину самого турецького війська та полохаючи Турків непомалу. Бідували дуже через брак паші, але під зелїзною рукою Сагайдачного тримали ся до останку, тим часом як з польського війська шляхтичі з найзначнійших фамілій, скучивши довгою війною, без сорому тікали, ховаючи ся в фури, що йшли по провіант, то що Поляки розуміли, що тільки козаками тримають ся, і коли турецький султан, стративши надію на побіду, нарешті помирив ся з Поляками і повів свої полки назад, — признавали Поляки, що козакам завдячують се виратуваннє Польщі від погибели, й під небеса вихваляли заслугу козаків і Сагайдачного, їх мужність, витрівалість, порядок, обзайомленнс з війною.

Та коли вповаючи на сю свою заслугу і ласкаві обіцянки коро-