лївські, Сагайдачний з хотинського поля, крівцею козацькою политого рушаючи назад на Україну, вислав до короля прошення козацькі — почув що иньше.
Не бо-зна що й просили козаки. Хотіли, щоб їм збільшено давнїйшу платню, тих убогих 40 тис. золотих до 100 тисяч; щоб нагорожено шкоди понесені в сїй війнї, щоб козакам свобідно було пробувати в оселях своїх, в маєтностях королївських, духовних і панських, користуючи ся вільностями своїми, і щоб заспокоєно було віру православну“
Знаючи велику дражливість шляхти на всі козацькі „вільности“, козаки висловлялисвої жадання як найсмирнїйше. Дарма! Король Жиґимонт думав, що вже козаки йому не будуть потрібні, і вже не хотів тратити ласкавих слів. Сказав, що волю свою перекаже через комісарів, а комісарам поручив відновити постанови 1619 року, звести військо козацьке до двох, що найбільше — до трох тисяч, а всі иньші щоб вернули ся в звичайне підданство. В справі ж віри сказав, що козакам як і досї не було ніякої кривди, так і далї не буде — буде, значить, все по давньому. А щоб козаки се лекше прийняли, казав Сагайдачному й иньшій старшинї пообіцяти дарунки, щоб козаків заспокоїли.
Комісію одначе не можна було відбути, бо не було чим заплатити козакам за службу й не було війська — післати з комісарами. Відповідь козакам подано иньшою дорогою — але се не зміняло справи: розвіяли ся надії козацькі.
Сагайдачному король показував ласку, посилав йому грошей на лікарів то що, — але се не потішало старого гетьмана. Смутило його, що пляни і надїї, котрими він жив, не справдили ся. Чуючи близький кінець, він роспорядив своїм маєтком, призначивши частину його на київське брацтво, а другу — на брацтво львівське, щоб з доходів тримало „ученого маістра, в грецькім язику досвідченого“, „на науку і
