цвіченнє дїток православних і вихованнє бакалярів учених, на вічні часи“. Вмер потім за кілька день, 10 квітня 1622 р., оплаканий гірко всїми, хто дорожив національним українським житєм. Брацькі школярі читали похвальні вірші йому, видані потім осібною книжечкою: прославляли його мужність, любов до свого народу, до його освіти і церкви, та давали в приклад козацтву. Книжечка ся була заразом похвалою війську Запорозькому та заохотою, щоб ішло слідами Сагайдачного та боронило далї народнїх справ. В тім напрямі впливало і київське духовенство, підтримуючи тїсні зносини з козаччиною.
72. Незгода з правительством. Наступники Сагайдачного на гетьманстві бажали справді йти його слїдами. Поруч своїх козацьких справ вони раз у раз домагали ся від правительства, щоб полагодило справи православної віри, признало православних владиків, скинуло унїатських; сил кували ся підтримати українську шляхту, що з свого боку на соймах нарікала на гоненія православних з причини унїї, на кривди і утиски православним міщанам у Львові, то що. Але король і правительство гнівом кипіли і на православних, що вони противлять ся унїатським владикам, і на козаків, що підтримують православних та не сповняють жадань королївських.
Козаччина в сїм часї держала в своїх руках усе полудневе Поднїпровє, не хотїла чути про зменьшеннє війська і послух панам, навпаки козаки казали, що буде ще більше війська козацького — буде 100 тисяч, і як король не вдоволить їх бажань, буде біда Польщі. Ходили далї на море, наводячи скажений страх на Турків — бо „поголоска про чотири козацькі човни на Чорнім морі лякає Турків більше ніж вість про чуму“, писав французький посол в Царгородї. Правительство польське ярило ся гнівом. Пани-магнати з України накликали його, аби конче приборкало козаків, бо шляхтї не можна господарити, не можна бути певним житя свого на Українї, сподїваючи ся що хвилї народнього повстання. Се був час, коли польські панове, розмежувавши Україну між собою, бачучи велике залюдненнє своїх „маєтків“, хотіли б уже перейти до справжнього панського господарства — заводити фільварки, панщину, всякі дани й повинности, але козаки в великім числї сидячи по маєтках панських, не тільки самі були „непослушнї“, але й решту міщанства і селянства підтримували в непокірнім настрої. Пани тому хотїли, щоб козаків було яких дві, найбільше три тисячі і мешкали вони тільки в королївщинах (землях державних), а хто мешкає в панських — аби у всім був послушний панови, не вимовляючи ся нїяким козацьким присудом.
Але щоб козаків до того примусити, треба було знов по всїх
