тих заслугах козацьких під Москвою і Хотином справити їм в подяку таку різню, як під Лубнями. Поки що бракувало на се сили. Польському війську ще й досї не було заплачено за Хотинську війну, і ніхто в Польщі не хотів служити.
Тим часом, бачучи що правительство польське і особливо король не хоче йти на нїякі уступки українському громадянству, Українцї хапали ся за ріжні пляни, щоб витворити таку ширшу політичну, міжнародню комбінацію, яка дала б змогу оперти ся против польського правительства — або змусити його до уступок, або — відірвати Україну від Польщі. Київське духовенство вертало ся до старих гадок українських ворохобників XV і XVI віку — шукати помочи у Москви; адже справа зійшла на ґрунт релігійний — боротьби за віру, а московське правительство на сїм грунті не зарікало ся мішати ся в польські та литовські справи, коли тільки чуло з сього користь для себе і мало сили відповідні. Як тільки Москва почала по смутній добі знову ставати на ноги, стали до московського правительства звертати ся ріжні люде з України, шукаючи помочи — найбільше в ріжних церковних справах. Особливо торували стежку в ті сторони ченцї густинські — з Густинського монастиря, заснованого незадовго перед тим на Задніпровю в маетностях кн. Вишневеньких, коло Прилук, недалеко від тодїшньої границї московської, та з прилучених до нього монастирів Мгарського і Ладинського. Ігуменом густинським був тодї печерський старець Ісаія Копинський, дуже шанований як великий подвижник і представник найбільш правовірного православного благочестя, неподагний на нїякі уступки унїятам чи правительству (за се потім, по смерти Борецького він був вибраний на митрополїю київську). Маючи ласку у князїв Вишневецьких, а особливо у княгинї Раїни Могилянки (сестри Могили, а матери пізнїйшого тяжкого ворога України князя Яреми), Ісаія розмножив ті монастирі, зробив з них велику кольонїю чернечу, і власне він з своїми старцями густинськими, виходячи з потреб православних, був найбільшим прихильником московської протекції. Але в сю сторону оглядали ся також і иньші київські духовні в тодїшнїх обставинах. Літом 1624 р. сам митрополит вислав до Москви одного з владиків, описуючи тяжкі біди, які терплять православні, і запитуючи московського царя, чи не
