печерського архимандрита. Він мав між польськими панами знайомости, свояків і приятелїв, свого часу потягав за правительственними заходами коло зєднання православних з унїатами, тому Поляки хотіли його бачити митрополитом на місце Копинського. Українці, особливо козаки з початку дивили ся на нього невірно, як настав він печерським архимандритом (1627). Він тоді заходив ся заводити в Київі свою власну школу — колегію для науки латинської, против школи брацької, і ріжні правовірники православні підняли на нього козаків, а ті збирали ся вже побити учителів тої школи і самого Могилу, підозріваючи в тім якусь лядську штуку. Могила мусїв відступити від свого і кінець кінцем стало на тім, що він прилучив свою школу до брацької, взяв її в свою опіку, як старший братчик, і реформував її на свій спосіб — на взірець єзуїтських колегій сучасних, аби могла з ними витримати конкуренцію. Уступка, зроблена ним, помирила з Могилою Киян і козаків, а велика енергія й запопадливість, яку показав він і в сім дїлї і в иньших справах церковних, здобула йому поважаннє в українськім громадянстві, і воно досить радо згодило ся вибрати тепер його митрополитом.
Не помилило ся, бо справдї Могила зєднавши в своїх руках величезні монастирські засоби з властю і авторитетом митрополита, вмів покермувати справами освітними й церковними енергічно й вдатно. В його руках зістав ся Печерський монастир з величезними богацтвами, йому віддано тепер иньший пребогатий монастир Пустинсько-Миколаївський; Михайлівський, де проживали попереднї митрополити, також пе-
