низ. Поляки йшли за ним; по новій битві під Жовнином Острянин вважав справу програною і покинувши військо з частиною козаків, пішов за московську границю оселив ся там в Слобідіщинї, теперішнїй Харківщинї. В ті сторони йшли наші люди, з того часу як пани польські стали заводити і за Дніпром польські порядки, а особливо по кождій невдатній війні велика сила нашого народу йшла туди осїдала слободами і заводила подібний устрій козацький, як на Українї.
Над полишеним Острянином військом взяв провід Дмитро Томашович Гуня, що і в торішній війні вже раз виратував військо козацьке від погибели і сим разом не допустив козакам розсипати ся: дав добру відправу Полякам, а потім, чуючи, що надтягає сам гетьман Потоцкий з новими силами, відступив на саме Днїприще й заложив тут новий табор на старих окопах, над старим річищем Дніпровим, де ще за давніх часів били ся козаки з старостою черкаським. Позиція була незвичайно добра, а Гуня ще так добре її укріпив, що потім польські інжінери признавали, що позицію сю нїяк не можна було добутиг хіба тільки голодом можна було виморити той табор, а не здобути. Се відступленнє з-під Жовнина і оборона на Старцї-Днїпрі записали Гуню на вічні часи між найславнїйшими проводирями козацькими.
Потоцкий обложив козацький табор, але побачив, що здобути його не можна, і розпочав переговори; Гуня відповів, що не від того аби мирити ся, але не так як під Кумейками, а з честю — щоб козакам вернено всї давні вільности. Умисно затягав переговори, сподїваючи ся, що прийдуть помочи, а Поляки постоявши, стратять охоту до війни. Пробував їх Потоцкий обстрілювати — терпіли. Задумав виманити з табору і почав нищити, палити сусїднї околицї — козаки жалували ся; але таки терпіли. Зносили недостачу в поживі й припасї, сподїваючи ся полковника Филоненка, що віз до них всякий запас з-за Днїпра. Та спіткало їх нещастє: наскочив Филоненко на Поляків і хоч сам пробив ся, але з голими руками: весь обоз його попав в руки Полякам. Дуже се підрізало козаків і тепер вони вже на правду почали проси ти згоди у Потоцкого. Але той не мав тепер охоти багато говорити: козаки мусїли прийняти тяжкі постанови, що уложив на них сойм по торішнім повстанню. Одно що козаки вибороли собі своєю завзятою обороною на Старці: Поляки сим разом не жадали видачі проводирів — всїм було пробачено, як що тільки не згинув в битві або в котрійсь різнїі що без милосердя задавали козакам польські вояки, де мали до того силу.
Аж тепер придушено козаччину. Зіставлено війська козацького всього кілька тисяч. Шість тисяч мало бути по закону, але й сього числа не додержувано, бо не вписувано на порожнї місця, а крім того
