мати нарід. Старшим вибрано сим разом Яцка Острянина, довголїтнього полковника козацького. Він кинув ся на лівобічну Україну, де нарід особливо був приготований до повстання. Військо польське силкувало ся загородити йому дорогу, але Острянин зручно обминув його, від Кремінчука скрутивши на північ, і пройшов на устє Голтви, де вона тече до Псла. Тут заложив під м. Голтвою табор на дуже гарній позиції, серед ярів і байраків, і міцно укріпив ся. Польське військо, що стояло на Україні, кинулось на Острянина і пробувало здобути табор козацький, але відбито його, а потім козаки, взявши в два огнї з засідки погромили Поляків, ще гірше, так що цїлі роти польські погинули, і мусїли вони відступити.
Розохочений тим Острянин зробив помилку: замість того, щоб зістати ся на добрій позиції та збирати далі військо до себе. Він, не чекаючи полків, що наспівали до нього, пішов за Поляками на здогін під Лубни. Сподївав ся він в дорозї перейняти ті полки, що поспівали до нього — Скидана з Чернигівщини, Солому з Київщини, Путивльця й Сикирявого з иньших мість. Але розминув ся і підійшовши під Лубни, мусїв сам з своїми силами стати до бою з Поляками, програв битву і мусїв спішно відступати в гору до Слобідщини. А тим часом і ті полки, що йшли йому в поміч — Донцї й Запорозцї, не можучи знайти Острянина, наскочили на Поляків і мусїли піддати ся, видали своїх полковників, але нїчого не виграли тим; повторила ся історія солоницька: під час дальших переговорів Поляки несподівано напали на козацький табор і порізали, побили сих козаків до ноги. До Острянина тим часом приступила така сила покозаченого народу з Роменщини, що він задумав знову вдарити на Поляків, зайшовши від полудня, коло Снїпороду, але нова битва знову випала для козаків нещасливо, і після того Острянин став відступати понад Сулою в
