панщина зістають ся далї, й пани хочуть вертати ся назад на Україну, а Хмельницький видає накази, щоб піддані слухали ся своїх панів. Можемо собі представити, як се мусїло знеохотити до нього людей. Та були й иньші подїї, що впливали на те знеохоченне — як от татарський погром по зборівській угодї, коли Татари за згодою польського правительства вибрали величезну силу невільників з України, а по Україні пішла чутка, що то Хмельницький позволив Ордї брати людей. Так само і кари смертні, що почали чинити ся над людьми, замішаними в попередніх повстаннях.
Хмельницький розумів, що велике народнє повстаннє, викликане ним, може обернути ся по такім нещасливім закінченню проти нього самого. Богато народу, по такім розчарованню в великій війні за визволеннє кидало Україну й ішло на слободи за московську границю, оселяючи ся в теперішнїй губернії Харківській. Воронізькій, Курській. А те що лишало ся на України, кипіло гнївом і жалем, і який небудь відважний чоловік міг підняти нове повстаннє — не тільки против панського пановання, а й против того, хто позволяв, вертати ся панському панованню — против самого Хмельницького.
Хмельницький довго навіть не важив ся братись до списування реєстру; потім, взявши ся до нього, казав приписувати до кождої козацької сїмї ще сімї підсусїдків козацьких, потім богато ще понад сорок тисяч приписав, — але все се була тільки латанина. Хмельницький, як що навіть і мав з початку щиру охоту помирити ся на Зборівській умові, мусїв дуже скоро переконати ся, що нарід і громадянство українське не дадуть йому виконати сю умову. А з другого боку бачив він, що і з польської сторони нема щирої волї на сю умову. Дещо не було сповнено від разу (митрополита до сенату не пустили, унїї не хотїли скасувати), — а і в иньшім, очевидно, тільки чекали догідної хвилї, щоб того всього скинути ся. І Хмельницький з старшиною дуже скоро мусїв в серцї своїм рішити воювати на ново, дибивати ся того, чого не удало ся добити ся під Зборовим.
80. Заграничні союзи. Не навчений тяжким досвідом з ханом, Хмельницький знову будував свої пляни на союзах і помочах заграничних, замість опирати ся на силї народнїй, на щирім і нелукавім союзї з народом. Намовляв знову хана на Польщу, а ще й через султана, котрому піддав ся під зверхність і опіку, хотїв хана примусити щоб з наказу султанського йшов воювати на Польщу. Всїми спосо-
