бами силкував ся подвигнути до війни з Польщею Москву і теж аби злакомити московських полїтиків, обіцював піддати Україну під руку царську. Вів зносини також з сусїдами своїми підданцями турецькими: господарем молдавським і князем семигородським. З господарем молдавським Василем Лупулом змовив ся посвоячитись: взяти його доньку за старшого свого сина Тимоша; коли ж Лупул став відтягати ся, то Хмельницький пішов походом на Молдаву, знищив страшенно країну і столицю молдавську Яси, так що Лупул мусїв відкупити ся великими грошима й пообіцяв віддати доньку певно.
З сих зносин найбільше значіння для української полїтики на будуще набрали переговори Хмельницького з Москвою. У козаччини з нею були давнї зносини і рахунки. Боротьба з Кримом ішла спільними силами всеї пограничної України, дарма що вона була тодї розрізана московською границею. Ще в 1530-х роках кримські хани нарікали перед правительством литовським, що невважаючи на союз Литви з Кримом, а воєнні відносини Москви з Литвою, — все таки боротьба з Кримом ведеть ся спільно українською козаччиною, і тою що сидїла в городах литовських, і тою що жила за московською вже границею. Пізнїйше ми бачили такий плян Вишневецького: зєднати обидві держави в спільній боротьбі з Кримом, спільним ворогом всього погранича. І потім ріжні козацькі ватажки практикували в меньших розмірах сю полїтику, представляючи справу так, що вони ведуть боротьбу з бісурменом так само в інтересах Москви, як і в інтересах Литви й Польщі тому з одного боку претендували на платню від короля, а з другого боку допрошували ся „казни“ (грошей) від московського правительства — служили на дві сторони, як колись казали. Правда, се не стояло на перешкодї тому, що на поклик польського правительства сї самі козаки без клопоту йшли воювати московські землї: вони дивили ся на війну як на своє ремесло й продавали свою службу тому хто платив (так робили всякі воєннї ватажки тодїшньої Европи), та й з українськими землями Польщі стояли вони в тїснійшім звязку і залежности, тому мусіли оглядати ся на королївське правительство.
На иньший грунт переводять справу київські круги в 1630-х рр., зачинаючи з московським правительством розмову про те, щоб воно прийняло під свою зверхність і оборону козацьке військо з цілою Україною, принаймнї поднїпрянською. Хотїли, значить, відірвати ся від Польщі всею землею й перейти під зверхність московську, так як колись укладали такі пляни українські ворохобники XV — XVI вв. Нема сумніву, що й, пізнїйше, такі пляни й розмови виникали і в київських і в козацьких кругах. Хмельницький, оперши ся в перших початках на помочи кримській, також завів слідом переговори і з московським пра-
