Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/324

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


напустили на нього Татар, так то він мусїв помирити ся з Польщею. Ждановичу не удало ся доказати нїчого важній шого, а особливо прикро й небезпечно було, що в війську його прокинув ся бунт: козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останнї днї, бояли ся нової завірюхи по його смерти, говорили, що вони не будуть воювати Польщі против царської волї; здибавши в походї московського посла, вони просили його переказати цареви, що против царської волї не підуть Жданович, побачивши такий настрій в війську, скоріш залишив похід і пішов назад.

Хмельницький, без того вже дуже хорий, був незвичайно розжалений сею подїєю; покликавши перед себе Ждановича, він так схвилював ся, шо вдарив його параліч, відібрало йому мову і через шість день він умер, 27 липня 1657 року.

252. Суботівські хрести, малюнок Шевченка (з першій половинї XIX в. про хрест що з лівого боку оповідано, що під ним поховано кости Богданові, як їх Поляки викинули з церкви).

Україна в найбільш рішучу хвилю, коли важила ся вся її доля, стратила свого довголїтнього провідника — одинокого чоловіка, котрий міг покермувати нею, і на місце його дістала недосвідченого півголовка — Юраська Хмельниченка, ще за житя батька вибраного на його місце гетьманом — за для самого його великого імени.

Був то оден з найбільш трагічних моментів в історії України.


83. Гетьманщина. Великий рух народнїй, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усїй східнїй Українї — Гетьманщинї. Воєнна організація козацька уже в перших десятилїтях XVII віку поволі осїдала на землю, в міру того як все більше осїлої й господарської селянської й міщанської людности віддавало ся під присуд козацький і приписувало ся до війська. Подїл козацького війська на полки переходив в подїл показаченої території на полкові округи. Вже в 1630-х роках стрічаємо ми такі полки як чигиринський, черкаський, канівський, корсунський, білоцерківський, переяславський і навіть лубенський — хоч Лубенщина була маєтністю панською, а не королівською. Вже в сїм часї полковники, сотники й отамани були не тільки начальниками своїх військових відділів на війнї, але і в спокійний час мали значіннє власти судової й адмінїстраційної для всеї козачої людности свого округа заступаючи для неї всяку иньшу власть.