Перейти до вмісту

Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/334

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

За найбільшу вину московських полїтиків ставить ся тут, то московське правительство зрадило Україну, війшовши в порозуміннє з Польщею за другу-що воно внесло розділ і усобицю в українське політичне житє, підтримуючи ріжних ворохобників. І манїфест кінчить ся такою заявою:

264. Юрась Хмельниченко (звідти ж).

„Так відкриваєть ся хитрість і обманство тих, що з початку через внутрішню усобну війну, а далі й відкрито своєю власною зброєю приготовили на нас ярмо неволї, без всякого приводу з нашого боку. Свідчачи неповинність нашу нї в чім і кличучи Бога в поміч, змушені ми для заховання своєї свободи взяти ся до законної оборони, шоб скинути з себе те ярмо і шукати для сього помочи наших сусїдів. Отже не на нас спадає вина сеї війни, що вже загораєть ся. Ми були вірні й зістаємо ся вірними великому князю (царю) і против волї нашої беремо ся за зброю“.

Швеція, що мала бути союзником України з Москвою, вже тепер не значила нічого — вона облишила війну і в 1660-х р. формально замирила ся з Польщею і Москвою. Через те щоб мати союзників против Москви ще иньших окрім Кримської орди. Виговський порішив довести до кінця переговори з Польщею, що тягли ся так довго. Лїтом 1658 р. він сю справу вже полагодив через свого післанця Павла Тетерю, полковника переяславського, з післанцем польським Стан. Бєньовским, а 6 (16) вересня (сентября) в Гадячі списано формальний трактат, котрим Україна вертала ся під зверхню вдасть короля, але як осібне автономне тїло — „велике князівство Руське“ Хоч з сього трактату властиво не вийшло нїчого, все таки він і пізнїйші додатки до нього інтересні тим, що показують, чого хотіли для України тодїшнї полїтики українські, Виговський і його товариші:

Східня Україна (воєводство Київське, Браславське і Чернигівське) має стати осібною державою, з осібними міністрами, скарбом і навіть монетою, подібно як велике князівство Литовське. Сойм (вдасть законодатна) буде спільний з Польщею й Литвою. Головою вел. кн. Руського буде гетьман вибираний всіми станами (сословіями): стани в. кн. Руського будуть вибирати кандидатів, а з них король буде одного