Кінець кінцем Хмельниченко, побачивши як з усїх сторін підіймаєть ся на нього роздражненнє і неохота, а не знаходячи виходу з таких прикрих обставин, стратив охоту до всього, і до свого гетьманування. На початку 1663 р. він поклав булаву і почуваючи себе хорим і до житя нездатним, постриг ся в монахи. На його місце вибрано гетьманом зятя його Павла Тетерю, чоловіка проворного і хитрого — говорили про нього, що купив собі булаву, роздавши великі гроші старшинї. Сей був рішучий прихильник Польщі і з його вибором московські політики мусїли відложити гадку про те, щоб приєднати до себе правобічного гетьмана.
В лївобічній Українї тим часом тягали ся за булаву Сомко і Золотаренко та все скликали ради, бо той котрого не вибрали раз у раз опротестовував і добивав ся нової. Московське правительство водило їх обох, але тим часом підіймав ся новий кандитат на булаву і ставав все небезпечнїйшим конкурентом. Був се Іван Бруховецький, кошовий запорозький. Він виступає як представник Січи, а противник старшини, в тім дусї як Пушкар і Барабаш. Уже в осени 1659 р., ставши кошовим, він приймає небувалий титул „кошового гетьмана“. Граючи на запорозьких амбіціях, він ширить ту гадку, що булава по старим порядкам повинна бути в руках Сїчи і Запорожцї мусять мати перший голос при виборах гетьмана. Заразом, під лад Запорожу, де збирав ся головно народ незаможнїй, не родовитий, він виступав против дуків-старшин і противставляв себе їм як носитель справжніх запорозьких традицій, та з сього становища агітував против Сомка і Золотаренка як старшинських кандидатів. Його то фігура оспівана в славній думі про Ганжу Андибера під образом „Феська Ганжі Андибера, гетьмана запорозького“: перебраний за козака-нетягу вештаєть ся він на волости —
Козак-нетяга до города Черкас прибуває,
На козаку нетязї три сїромязї,
Опанчина рогозовая, поясина хмельовая;
На козаку бідному нетязї сапянцї — видні пяти і пальцї,
Де ступить — босої ноги слїд лише...
Опинившися в корчмі, де пють три „Ляxи“, дуки сріблянки: Гаврило
