але нїчого не доказавши, пішов назад, почувши, що наступає московське військо. Нарід український держав ся проти Польщі ворожо, і з великими утратами, а зовсїм нїякими результатами скінчила ся отся остання проба Польщі вернути собі заднїпрянську Україну.
Тим часом серед сього походу почав ся ворожий Польщі рух і на Правобічній Українї (винувачено в підмовляннях до бунту Виговського і зовсім беззаконним способом його на підставі сих підозрінь засуджено воєнним судом і розстріляно для страху иньшим). Колиж московське військо з Бруховецьким слїдом за Поляками пішло також на правобічну Україну, рух сей поширив ся ще більше. Тодї Бруховецький міг би легко підбити правобічну Україну, але він не подбав про се, а московське правительство й того меньше, бо наскучила йому війна, і не мало воно надії затримати правобічні землї. Польські війська, особливо лютий Чарнецкий (той що спалив кости Хмельницького), нелюдськими карами силкували ся загамувати повстаннє, але воно ширило ся все більше. Далі польське військо зовсім вийшло відси, бо треба було його де инде, і тодї Тетері пішло ще тяжче. Коли на початку 1665 р. оден з проводирів тутешніх повстань Дрозд погромив його на голову, Тетеря забрав свої манатки, зовсім покинув Україну і взагалї зійшов з овиду.
Так правобічна Україна визволила ся від Польщі. Але не мала охоти піддавати ся й Москві по тім що вже зазнала. Тодї відновила ся давнїйша гадка — піддати ся під опіку Криму. Медведівський сотник Опара перший пішов сею дорогою: він оголосив себе гетьманом з ханської руки і приняв від хана потвердженнє. Се було лїтом 1665 р. Але скоро Татари скинули й арештували його, а козакам на гетьмана
