предложили особу поважнїйшу — Петра Дорошенка. Козаки прийняли його за гетьмана (в місяцї серпнї 1665 р.). Се був справдї чоловік між козацтвом знаний і поважаний, „з прадїда козак“, як він казав про себе. Полковником був уже за Хмельницького, але тільки тепер виступає на перший плян і на кільканадцять лїт стає головною фігурою українського житя.
Був він чоловік великого духа, душею і тїлом вїдданний визволенню України і приймаючи булаву з рук ханських, вертав ся до старої гадки Хмельницького поставити Україну в невтральне і незалежне становище між Москвою, Польщею і Туреччиною і запевнити їй повну свободу і автономію. Не вдоволяючись опікою ханською, він прикладом Хмельницького слідом заводить переговори з Туреччиною та заручаєть ся її підмогою. Дорошенко признав султана своїм зверхником, а той обіцяв помагати Українї визволити ся цїлій, в етнографічних її границях — до Перемишля і Самбора, до Висли і Нїмана, до Сївська і Путивля (на московській границі). По сїм хан дістав від султана наказ у всїм помагати Дорошенку. З Польщею він до часу старав ся не загостряти відносин, але се не перешкоджало йому вигоняти з України польські військові віддїли, які де були; вигнав їх з Браславщини, і взяв її також у свої руки. Знищив також головного прихильника московського Дрозда.
Таким чином правобічна Україна стала свобідною й нейтральною. Ставши на нїй сильнїйшою ногою, маючи за собою також митрополита Иосифа Нелюбовича-Тукальського, котрого польське правительство протримало перед тим два роки в маріенбурській вязницї і саме випустило на волю, Дорошенко разом з ним задумував вирвати тепер з під-московської власти також і лівобічну Україну. Помітивши, що Бруховецький починає хитати ся, Дорошенко і Тукальський завели з ним зносини і з свого боку почали підбивати на Москву, подаючи надїю, що Дорошенко готов зрікти ся гетьманства й віддати Бруховецькому правобічну Україну, аби вже раз Гетьманщина вернула ся до давнїйшої цїлости. Тодї Бруховецький, що тим часом зайшов так, що далї вже нїкуди було, понадїяв ся на поміч Дорошенка і Татар та справдї підняв повстаннє проти Москви.
Подібно як Тетеря, і Бруховецький досить скоро побачив, діставши булаву, що хитрими інтригами не так легко держати ся на гетьманстві. Приподоблював ся Москві, як тільки міг, щоб мати її за собою: 1665 р. поїхав до Москви на поклін (сього московське правительство добивало ся і від попередніх гетьманів, тільки ті не хотїли) Попросив, щоб його там оженили „на московской дҍвкҍ“, і там його справдї оженили з донькою окольничого Салтикова і справили гучне
