весілє. Випросив собі двір у Москві й обіцяв там тримати свого племінника — для безпеки. А нарештї сповняючи волю московських полїтиків, подав цареви прошеннє від себе і старшини, щоб цар перейняв на себе управу на Українї, збирав на себе всякі доходи, а для того вислав своїх воєвод на Україну і військо, а також шоб митрополита Українцям прислано з Москви. За такий подвиг свій дістав боярський чин і гойні дарунки — між иньшим цілу Шептаківську сотню в Сївершинї йому подаровано на маєтність. Але вернувши ся на Україну скоро побачив яке угіллє огненне зібрав на голову свою. Духовенство, старшина і прості люде, навіть само Запороже — все підняло ся на нього. Духовні підняли бучу за підданнє їх під московське начальство. Старшина страшенно була роздражнена тими нечуваними нарушеннями українських порядків, а ще більше — що Бруховецький взяв собі моду всякого, хто йому противив ся, засилати до Москви, аби там його запроторили на засланнє. Простих людей Бруховецький підняв на себе тим, що відступивши збиранне доходів Москві, тепер, вернувши ся на Україну, заходив ся якомога найбільше здерти з людей до військового скарбу, поки приїдуть московські зборщики. Пішов по Українї крик про здирство гетьманське і всяку принуку, яку при тім чинено. Запороже, побачивши таке, почало само виступати против свого недавнього представника, а Бруховецький старим звичаєм став зараз обмовляти Запорозцїв перед московським правительством, що вони зрадники. Коли приїхали московські перепищики, переписали людей, їх ґрунти і весь маєток і стали накладати московські податки і настановляти московських зборщиків, гнїв на Бруховецького і на Москву підняв ся ще більший: таких високих податків перед тим не чували. Крім того були великі нарікання на московське правительство, що воно згодило ся відступити Польщі правобічну Україну, укладаючи перемире 1667 року: подїлило ся Україною з Польщею, не додержало того, що обіцяло приймаючи Україну під царську руку.
Почало підіймати ся повстаннє. Бруховецький просив з Москви війська, щоб карати всіх непослушних як найтяжше: всї побунтовані міста і села вирізати, випалити і зруйнувати. Та тут уже Москва не схотіла слухати його, і Бруховецький побачив, що як так далї піде рух на Українї, то й Москва не схоче його підтримувати, невважаючи на всї його залицяння. Тодї ото й надумав він за помічю Дорошенка підняти повстаннє проти Москви, щоб тим способом скинути з себе ненависть народню. Не знав що Дорошенко хитрив з ним і за його хитрощі тимже добром тепер відплачував. Підбиваючи Бруховецького на Москву, Дорошенко заразом вів зносини з московським правительством. Замирив він саме тодї з Польщею, на тім що вона виведе свої війська
