з України, а Україна правобічна буде признавати власть королївську, а тепер хотїв війти в порозуміннє з Москвою, щоб вона так само обмежила ся такою ж тільки зверхньою властю над лївобічною Україною та віддала її під його власть.
Бруховецький, не знаючи тих замислів Дорошенка, на початку 1668 р. підняв повстаннє на Москву. Старшина підтримала його. По всій Українї люде, наскучивши кривдами і своєвільствами московських урядників і людей воєнних, побивали їх або виганяли. Бруховецький розсилав листи, аби скізь Москалїв виганяли, і до воєводів писав, аби йшли з України, инакше буде їх воювати. Залоги московські, настрашені тим повстаннєм, справдї піддавали ся й виходили. Тільки в Київі і Чернигові воєводи утримали ся. На весну Бруховецький ладив ся до війни з московським військом, що прийшло зза границї з боярином Ромадановским. До помочи йому прийшли Татари, і Дорошенко йшов зза Днїпра — Бруховецький думав, що то йому в поміч. Але з дороги, Дорошенко прислав до Бруховецького своїх людей жадаючи, аби зрік ся гетьманства, віддав клейноти, а за те дістане Гадяч в державу до житя свого. Як громом се вдарило Бруховецького. Хотїв був боронити ся, арештував післанцїв Дорошенка, але слїдом надійшов він і став недалеко від Опішнї. Тут виявила ся народня неохота до Бруховецького. Не вратувало його повстаннє против Москви. Перші покинули Бруховецького Татари, потім козаки крикнули, що не будуть бити ся, з Дорошенком, і кинули ся грабувати обоз Бруховецкого. Вхопили його самого і привели до Дорошенка — той звелїв його прикувати до гармати. При тім Дорошенко махнув рукою, а козацька юрба подумала, що то він махнув, аби Бруховецьким кінчили — кинули ся на нього з незвичайним розяреннєм, били рушницями, списами, „як скаженого пса“, обдерли й кинули голого. Дорошенко велів його від-
