Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/348

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


везти до Гадяча й поховати в церкві, що збудував Бруховецький. Потім рушив на Ромадановского, але той не зваживсь виступати против нього і вийшов за українську границю.

273. Петро Дорошенко, сучасна італїйська гравюра.

Так ото вся Україна гетьманська тодї, весною 1668 р., опинила ся в руках Дорошенка. Послужила йому фортуна. Мав силу і міг договорювати ся з Москвою та допевняти ся Українї прав і свобід. Його плян забезпечення автономії України під зверхністю Москви і під протекцією Польщі й Туреччини був близький до свого здїйснення. Але тут стала ся біда — як з Виговським по конотопській побідї: раптом Дорошенко завернув ся з лївобічної України. Оповідали, що він з дому, з Чигирина дістав звістки про жінку — що вона „через пліт скочила з молодшим“. Зіставивши наказним гетьманом полковника чернигівського Демка Многогрішного, Дорошенко подав ся до Чигрина. І се зіпсувало все дїло.

По його виході Ромадановский з московським війском знову рушив в Сївершину, і все що держало ся московської думки, або просто бояло ся заводитись з Москвою — підняло голову. Особливо в Сїверщинї, сумежній з московською границею, мало хто міг мати надїю розвязати ся з Москвою: видко було, що не зрічеть ся вона добром