Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/349

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


тутешнїх країв, тому за краще вважали корити ся, як бороти ся і бути повойованими. Архієпископ чернигівський Лазар Баранович, що правив лівобічними єпархіями (бо Тукальського, вибраного правобічними, Москва не признала митрополитом), виступив проповідником московського підданства і став намовляти й Многогрішного, щоб піддав ся Ромадановскому. Дорошенко не присилав помочи, і Многогрішний пождавши піддав Ромадановскому Чернигів. Потім скликано раду старшинську до Новгорода Сїверського і тут вибрали Многогрішного гетьманом і рішили прийняти зверхність московську, але забезпечити при тім автономію українську. Многогрішний по сїм поийняв титул „гетьмана сїверського“ і просив Барановича бути посередником між ними і Москвою в справі дальших відносин: щоб Москва відновила статї Богдана Хмельницького, вивела своїх воєвод і військо з України в такім разі вони піддадуть ся і розірвуть союз з Татарами, а инакше будуть бороти ся, хоч би прийшло ся пропасти або йти з України в Польщу. Гарні то були слова, але пізно їх було говорити, раз уже піддавши ся. Можна було з Москвою торгуватися, державши ся разом при Дорошенку. Тепер же вхопивши за край, московські політики вже не хотіли пускати з рук нїчого, і почали зводити, поки не виводили на своє.

274. Демян Многогрішний, малюнок в літописи Величка.


88. Упадок Дорошенка. Вибір Многогрішного сильно підрізав Дорошенка. Не знав як з тим буть, і не уладив ся з ним. Якийсь час поминав його — так наче того й не було, і се ставило в трудне стано-