више Многогрішного: бачив, що Дорошенко його не хоче терпіти, через те мусїв бути податливійшим для Москви. Та ж тепер вела переговори з обома, пробуючи котрий попустить. Оба якийсь час держали ся тих самих жадань що до української автономії, але що позиція Многогрішного була дуже тяжка, і Сїверщина, де його признали гетьманом, була фактично в руках московських, тож Многогрішний не міг так рішучо стояти на своїм; і так ще він досить показав завзятя і щирої відданости українським інтересам.
Московське правительство через своїх воєвод мало звістки, які потверджували, що домагання Дорошенка і Многогрішного згідні були з бажаннєм всеї української людности — що вона теж не хотїла війська московського і воєвод та урядників, взагалї нїякої управи московської. Так доносив і найповажнїйший, довірений представник московської власти на Україні київський воєвода Шереметєв. Тому Многогрішний так міцно стояв на своїм. Але московські політики все таки не хотїли попускати з своїх замислів та далі живосилом тягли Українців під свою власть, використовуючи кожду скрутну хвилю в українськім житю, аби ту власть свою поширювати. Тепер покладали ся вони на те, що Многогрішний мусить попустити, і він справдї попустив. В мартї 1669 р. на радї в Глухові предложені були нові московські статї, що мали заступити місце статей Хмельницького. Многогрішний з старшиною й Барановичем і всї присутні дуже сильно відпрошували ся від московських воєвод і не хотїли приймати сих статей; кілька день пройшло в тім, але нарештї дня 6 марта справу було таки покінчено. Московські воєводи мали бути крім Київа ще в Переяславі, Нїжинї, Чернигові й Острі, але не мішати ся нї в суд нї в які справи, тільки мати вдасть над московськими залогами. На тім списано договір, зовсїм як між двома державами, і підписано обома сторонами, а Многогрішного потверджено на гетьманстві.
З початку Многогрішного тримала ся тільки Сїверщина з Київом, потім приступили також полки: Прилуцький і Переяславський. Полуд-
