переговорами. Готов був сам піддати ся Самойловичу. Але на той час поспіли післанцї від кошового запорозького Сїрка. Сей славний войовник запорозький як перед тим був прихильником Москви, так тепер став завзятим її ворогом, покоштувавши московського заслання. Він радив не їхати до Самойловича, не піддавати ся, і обіцяв поміч Запорожцїв, що не хотїли корити ся Самойловичу. Прийшла також вість, що Собєский має бути вибраний королем в Польщі, а він здавна мав зносини з Дорошенком і радив йому покинути Туреччину й піддати ся під протекцію Польщі — більше меньше на тих умовах, яких хотїв. Прийшла також відомість, що Татари йдуть в поміч. Дорошенко рішив бороти ся далї — та гірка вже була та боротьба!
Післав Мазепу в Крим по поміч, а иньших знов післанцїв до візира турецького, скаржачи ся на хана; просив конче ратувати, бо як ще за місяць-два не прийде поміч, то кине Україну і піде в Туреччину. Справдї, не було вже як тримати ся, і треба було дати спокій нещасливій Українї. Та прийшла татарська орда і з нею Дорошенко став навертати назад правобічні міста живосилом, страхом караючи нещасливий нарід, віддаючи Татарам. Але тільки він завернув ся, а Самойлович прислав своє військо — знов правобічне побереже відпало від Дорошенка. Самойлович приступив під Чигрин і обложив його. Дорошенко був в останній бідї. Козаки тїкали до Самойловича; в Чигринї, як казали, було з Дорошенком всього 5 тисяч козаків, та і з тих багато було незадоволених на його турецьку полїтику. Про Дорошенка оповідали, що сидить в малім замку і в останнїй бідї хоче сісти на бочку з порохом і запаливши її, так з собою покінчити. Та тут прийшли вісти, що йдуть Турки й Татари в поміч. Самойлович покинув усе й пішов за Дніпро. Дорошенко виратував ся, але то йому нїчого не помогло. Турки прийшли, але не помогли нїчого, а зайняли ся караннєм непослушних на Поділлю і в Браславщинї, і сей прихід їх не тільки що не поміг Дорошенку, а ще пошкодив, бо страх перед Турками розвіяв ся по сїм їх невдалім виступі ще більше. Але й Самойлович не приложив якихось сильнїйших заходів, щоб взяти в свої руки Правобіччину, і так ще оден рік (1675) пройшов в дрібній війнї: то Дорошенко йшов, руйнував оселї, карав людей, примушуючи під свою власть, то приходили з тим самим полки Самойловича, а нарештї ще проявили ся й польські віддїли та почали людей змушувати піддавати ся Польщі.
Від сих походів і претенсій, від руїни татарської, турецької, польської, московської і своєї української люде стратили всяку терпеливість і почали зовсїм покидати правобічну Україну. Уже й перед тим, від перших воєн козацьких, що упадали головно на правобічну Україну, люде йшли в великім числї на Заднїпровє; після того як програно було
