і нових уступок від старшини в полїтичних справах, московські правителї сповняли їх прошення що до маєтностей і володїнь і в сей бік справляли інтереси старшини. Витворити на Українї маючу поміщицьку верству, закріпостити їй селянську людність — се значило зблизити і приподобити Україну до такогож поміщицького, невільничого ладу Московщини. Заразом се збільшало ворожнечу між народом українським і його полїтичними проводирями, роскопувало все ширше той рів, що віддїляв їх. Приборкувало й свободолюбну народню масу — „род сицев иже свободы хощет“, як писав про Україну старий Баранович, — сей нарід що не хотїв корити ся московським порядкам (як то показав повстаннєм 1668 року). І заразом віддаючи в неволю нарід, давало налигач на старшину. Московські правителї розуміли, як добре кождої хвилі зможуть пострашити її, що підіймуть на неї сей поневолений нарід.
Московське правительство знало що робило, щедро роздаючи маєтности старшині за вірну службу та потверджуючи надання гетьманські — воно накладало тим міцне ярмо на старшину. Але „іго” се було солодке і старшина приймала його радо й легко йшла сею дорогою, яку показувало їй московське правительство. Вона перетворялась на поміщиків, освоювала землі вільні перед тим або військові, кріпостила людей і вірно служила московському правительству за поміч в сих ділах. І ту ж лїнїю ведуть гетьмани-вибранцї старшини — Самойлович і Мазепа. Вірно тримаючи ся московської власти і сповняючи її волю, вони служили інтересам старшини, помагали їй присвояти собі військові землї й кріпостити людей, — і не бачили, чи не задумували ся над тим, який небезпечний розбрат сей новий суспільний лад творив на Україні, підкопуючи всяку полїтичну роботу, відбираючи всяку змогу до неї.
Часи Самойловича і Мазепи, що разом зайняли майже сорок лїт часу — многоважного часу, коли рішала ся доля вільного ладу, заведеного великим повстаннєм 1648 — 9 рр., власне на руїнах недобудованого вільного устрою будували нову неволю українського народу, що зїла потім всї останки й початки того вільного ладу. А йшло се двома дорогами — присвоюваннєм земель і поневоленнєм люду.
По великім повстанню 1648 — 9 р., по вигнанню панів, на Українї лївобічній проявила ся велика маса свобідних земель, котрі собі люде займали вільною займанщиною, садячи оселї, хутори й розробляючи скільки хто мав сили. Але хоч здавало ся, що весь старий, панський устрій був „скасований козацькою шаблею“, але останки його пережили повстаннє, і як пройшла перша буря, вони зараз стали відживати й поширювати ся, заглушуючи перші сходи нового, ще слабкого, неоформленого ладу. Зістали ся маєтки православних монастирів і цер-
