пляни Анґлїю), і навіть на потїху Мазепи Петро був випросив уже у нїмецького цїсаря титул князя нїмецького цїсарства; виготовлено вже для нього і грамоту від цїсаря і герб (див. мал. 298). Знаючи близше Петра, Мазепа бачив, що як справдї трапить ся якась користна комбінація з Україною, то не пожалує він анї гетьманських заслуг, анї його вірности, неможна було на нього полягати, а треба було самому думати про себе.
До ріжних иньших болючих справ приєднала ся ще одна, а то про правобічну Україну. Правобічні полковники, задумуючи боротьбу з Поляками, хотїли зєднати ся з Гетьманшиною, щоб мати від неї поміч. Почавши від 1688 р. Палїй і иньші полковники раз-у-раз просили Мазепу, щоб прийняв їх під свій „реймент“. Мазепа дуже рад був взяти під свою власть правобічне Поднїпровє, але цар тому протививсь, бо був в союзї з королем польським і не міг прийняти земель, котрі Польща вважала своїми. Тим часом на правобічну козаччину налягла польська хмара: гетьман польський Сєнявский в 1793 р. ударив на полудневі полки, в Браславщинї і на пограничу подільськім; тут козаччина була найслабша і Сєнявский погромив тутешнїх полковників і залив кровю тутешнє повстаннє. Палїя він зачепити не насмілив ся, бо той був сильнїйший. Але і Палієви не було безпечно, і він по сїм ще пильнїйше просив Мазепу, взяти його в оборону. Але цар не тільки не хотїв сього, а навпаки ще пообіцяв Полякам, що сам приборкає їм Палїя. Тодї Мазепа не хотячи упустити провобічну Україну, постановив поступати, не огдядаючи ся на царську волю.
Лїтом 1704 р. цар поручив йому йти в правобічні сторони, нищити панів, що тримали ся шведської партиї; от при сїй оказії Мазепа й постановив забрати правобічну Україну. Але він бояв ся, що Палїй може стати йому небезпечним противником, через свою велику популярність між козацтвом. Тому обернув справу зовсїм несподївано: закликавши до себе Палїя, звелїв його взяти, а до Білої Церкви на місце Палїя післав полковником свого племінника Омельченка. Палїєві козаки здебільшого були при війську Мазепи; котрі були в Білій Церкві, хотїли боронити ся, але міщане білоцерківські, не хотячн усобицї, під-
