з себе підозрїннє, свідчило свою вірність цареви і при тій оказії пильнувало урвати що небудь і собі з тих богатих милостей, які розливав цар на всю вірну старшину, в видї надань маєтностей нових і відібраних від Мазепинцїв. Навіть з тої старшини, що пішла була за Мазепою до Шведів, чимало повертало ся назад — як полковник лубенський Апостол, генеральний хорунжий Сулима, Ґалаґан і иньші. Сам Мазепа завагав ся і завів листуваннє з царем, але кінець кінцем побояв ся звірити ся на слово Петрове, та й Шведи стерегли його пильно.
Що замисел не удав ся, було очевидно. Але Мазепа ще дурив себе надіями, що справа обернеть ся на його користь, тому намовив Карла зимувати на Українї, і тим підірвав ще гірше свого союзника: ся зимівля на Українї знищила шведські сили. Одиноким успіхом було, що Запорозька Сїч пристала до Шведів. Давнїйше була вона дуже неприхильна Мазепі, як московському і старшинському прислужнику — се ми знаємо. Кошовий Кость Гордієнко, Головка призвищем, що старшував з Січи почавши від 1701 р., був великий ворог московської і старшинської неволї й дуже різко виступав против Мазепи. Але тепер, як Мазепа перейшов до Шведів, Гордїєнко потягнув в його бік. Одначе пройшло кілька місяцїв, поки йому вдало ся повести за собою сїчове товариство: запорозька старшина досить довго тримала ся між Мазепою і Скоропадським як нїчия, і тільки в перших місяцях 1709 року перехилила ся рішучо на шведський бік і післала своїх послів до Мазепи, а в марті кошовий з військом Запорозьким прибув сам в шведський табор і витав короля латинською промовою. Шведи були дуже утїшені сим запорозьким військом, його воєнним вишколеннєм і досвідом, але їм сей прибуток не пішов на здоровє, а Запорожцям тим меньше. Шведський король, щоб забезпечити собі зносини з Запорожем, посунув ся ще далї на Україну й застряг під Полтавою, що не піддала ся йому, а загоро-
