жувала дорогу на Запороже. А на Січ післано московські війська и здобуто її, завдяки бувшому Сїчовику Ґалаґану, що тепер, відставши від Мазепи, з усїх сил вислужував ся перед царем, а знав усї запорозькі стежки і доріжки Запорожцї піддали ся на обіцянку Ґалагана і московських офіцерів, але слова їм не, додержано і немилосердно покарано за повстаннє: „голови луплено, шию до плахи рубано, вішано й иньші тиранські смерти задавано, мертвих з гробів богато — не тільки товариства (козаків), але й ченцїв відкопувано, голови їм відтинано, шкуру луплено, вішано“ Запорожцї по сїм, які зацїлїли, перенесли свій кіш на татарську територію, до Олешок, недалеко устя Днїпра. І там Сїча була 19 лїт.
За сим погромом Сїчи, в місяцї маю, наступив, місяць пізнїйше, погром і шведської армії під Полтавою. Розгромлено шведське військо і останки його рушили за Днїпро на турецьку територію. Але московське військо йшло за ними слїдом Карл і Мазепа зневеликими відділами салдатів і козаків ледви встикли утїкти за Днїпро, решта війська мусіла піддати ся московському війську, що догонило їх над Днїпром. Старшина українська, що була ще з Мазепою, піддала ся Москві здебільшого зараз по полтавській битві. Мало хто пішов за Мазепою; ґенеральний писар Пилип Орлик, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко, військовий обозний Іван Ломиковський, ґенеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осаул Гр. Герцик и иньші. Через степи утїкли вони з королем до Тягинї (Бендер) і тут отаборили ся з ним на кілька лїт. Карло заходив ся втягнути доконче Туреччину в війну з Москвою, і се вдало ся йому. Але Мазепа не дожив до сього: зломлений, перемучений всякими трівогами, непевний свого житя (бо цар Петро неустанно силкував ся добути його в свої руки і візиру турецькому обіцяв 300 тис. талярів як би його видав) він росхорував ся і вмер 22 серпня. Похоронено його в монастирі в Галацї, на Дунаї.
97. Орликові заходи. Старшина, що була при Мазепі, козаки та сїчовики з своїм Гордієнком все таки ще не покидали своєї думки про те, щоб за помічю Швеції й Туреччини вирвати Україну з московських рук: в тім була тепер вся їх надїя. По довгих переговорах на місце Мазепи вибрано гетьманом Орлика (в квітнї 1710 р.). При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське. Хоч сї постанови не були здїйснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся нїколи, — але вони цїкаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важним кроком наперед. Єсть тут і замітні початки чисто парляментарного устрою. Зазначено
