Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/413

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


322. Пернач Полуботка (тамже).

Правительство і правительственні сфери, розуміючи, ідо Українцям не могло бути по серцю все те що виробляли вони з Україною, незвичайно підозріливо були настроєні для Українцїв: все прислухали ся до якихось змов, зрад, і за кожду дрібницю готові були брати людину на слїдство — тодїшне слідство, нечувано суворе, з немилосердними муками, що й оправданному нераз відбирало здоровлє на завсїди. Страшні перекази про сї допити і слїдства довго ходили по Українї. „Не переставали допитувати, розпитувати, мучити ріжними машинами і нарештї — пекти шиною нещаславих людей, що попались їм в руки“, оповідає сї перекази пізнїйший Українець, автор „Исторії Русов или Малой Россіи“; дїла сї і подвиги на теперішнїй час здали ся б горячковими привидами або божевільством, але тодї се були справи важні, секретні — і давали великі доходи. Людей катували і мучили на підставі самих тільки доносів та всіляких причіпок перехожих і роскватированих салдатів, а ще більше — дезертирів і всяких заволок; для доноса, досить було сих слів — „о словѣ и дѣлѣ государевѣ“, і се „слово и дѣло“ було для злих і нїкчемних людей немов талїсманом злоби і пімсти; містило в собі три пункти: житя, чести і добра государевої особи і його фамілїї. Кождого обивателя, хоч би й найчеснїйшого і зовсїм певного, брали на муки за доносом очевидного злодїя і нїкчемника: не участував хто салдата або якого небудь заволоки, не обдарував або необережно чимсь розгнївав — вже біда! Заволока іде до міського або сїльського начальника і кричить перед ним, що має на того і того донести „слово и дѣло государево“ — „куй (в кайдани) його і мене!“ Начальство не маючи що розбирати, остовпівши від одного слова доносчикового, кує в кайдани однаково обвинуваченого і доносчика і відсилає під найпильнїйшою сторожею в мінїстерську канцелярію,[1]. А там не входять в відносини доносчика і обвинуваченого і в причини доноса — чи може він бути правдивий, не розбирають навіть, чи обвинувачений по свому віддаленню і способу житя може вчинити якусь шкоду цареви і його фамілїї, котрих він не бачив і бачити не може. Слїпо тримають ся інструкції, ставлять доносчика на тортури і коли він три способи їх витримає і тим донос

  1. Тут автор мішає з тайною канцелярією.