Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/414

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


свій потвердить, то вже обвинувачений не має що казати: його мучать і замучують напевно“.

При тім тяжка військова служба для козаччини в турецьких, кримських і польських походах, а для людей ходженнє з підводами, даваннє провіанту на військо, то задурно, то немов би за плату, котрої одначе не можна було дочекати ся.

Москалики, соколики, поїли ви наші волики,
А коли вернете ся здорові — поїсте й остатні корови —

записує автор тоїж історії України на память, „як українські народи хвалили свою гостинність московському війську в турецьку війну“. З записок сучасника Якова Марковича, ґенерального підскарбія, довідуємо ся як цілими десятками тисяч забирано волів з України для війська — „з тим що на них пізнїйше буде дана плата“!...

323. Пернач Якубовича.

Страшенно нищено людей, отим забираннєм худоби і провіанту, як і тими підводами, де люде не раз тратили свою худобу і з батіжками вертали ся на Україну без усякої заплати.

Ой у недїлю рано пораненьку усї дзвони дзвонять,
Ой там наші, наші чумаченьки вози й воли гонять.
Ой почім тая Молдава славна що жовтиї піски?
Ой у Молдаву гнали по чотирі вози, з Молдави пішки.
Ой, почім тая Молдава славна, що крутиї гори?
Ой у Молдаву йшли чумаки в жупанах, назад та голі.

102. Гетьманство Розумовського. Всї отакі обставини незвичайно тяжко відбили ся на наріднїм житї. Україну зруйновано до решти. Московський міністр Волинский переїхавши через Україну в 1737 р. писав тодїшньому правителеви Біронови: „До самого вїзду мого в Україну не думав я, що така вона пуста, і стільке множество тутешнього народу пропало, а й телер стільки вигнано (на війну), що не зістало ся й стільки хлїборобів, щоб їм самим для себе збіжа посїяти, і хоч то вважають за їх упертість, що богато поля лишило ся без засїву, але як по совісти розсудити, то й робити нема кому і нема чим — бо вже скільки торік волів викуплено і на підводах поморено, а тепер ще й понад то з одного Нїжинського полку взято в армію 14 тис. волів, а скільки з иньших полків узято, того докладно сказати не можна“. А ще пізнїйше, 1764 р., пригадуючи се все, старшина українська писала в своїм прошенню до царицї: „За минулої турець-