і на взірець її засновувано вищі школи по иньших місцях і в Московщинї (почавши від московської славяно-греко-латинської академії, заснованої і веденої київськими вихованцями) і на Українї, де на київський взір заснували ся колєґії й семінарії в Чернигові, Переяславі, Харкові, Полтаві.
Тридцяті й сорокові роки XVIII в. власне були часами останнього розцвіту київської академії. Тодїшнїй митрополит Рафаїл Заборовський (1731–1747) був великим прихильником академії. Він дуже богато нею займав ся і зробив для її добробуту і всякої вигоди (побудував нові будинки, бурси, церкви), так що її звали на честь його „академією могилянсько-заборовською“. Між тодїшнїми професорами її бачимо таких визначних своїми талантами і дїяльністю людей як Митрофан Довгалевський, Юрий Кониський, Михайло Козачинський, а між вихованцями тих років цїлий ряд пізнїйших дїячів, між ними Григория Сковороду і росийського Ломоносова. Учеників бувало дуже богато, більше тисячі (1742 року 1243 душ, 1751 р. 1193 душі, 1765 року 1059 душ).
Але за сим останнїм розцвітом наступав уже упадок. Служачи вищою школою для світського громадянства, академія мала характер богословський в своїй науцї; при тім її наука опирала ся на давнїх схолястичних методах, для того часу перестарілих і не цїкавих і не йшла за поступами сучасної европейської науки. Реального знання вона не давала; літературне приготованнє, оперте на перестарілих взірцях, теж все меньше було придатне для тодїшнього часу. Отже коли появляють ся в Росії, в Петербурзї і Москві перші світські школи, київська академія й на взір її засновані провінціальні колєґії не витримують конкуренції з ними. Заможнїйше громадянство українське, старшинські родини починають посилати своїх дїтей в школи столичні, або в унїверситети заграничні, нїмецькі. А київська академія з иньшими колєґіями ставала все більше спеціально-духовною школою, де
