властями, але впливає і на мову внутрішнього українського дїловодства, входить і в приватне житє, і в письменство України. Перед тим народня мова відступала на другий плян перед мовою цорковно-сповянською та мішаною книжною мовою українсько-словянсько-польською. Тепер нова цензура не тільки виключила зовсїм з друкованого слова народню мову, а і до всяких невеликоруських елєментів церковно-словянської і книжної мови поставила ся незвичайно підозріливо, домагаючи ся, щоб не було нїяких ріжниць від мови прийнятої в московських сторонах — нїяких слїдів українства. Через се стара книжня українська мова виходить з уживання, а її місце займає мова великоруська. А з тим як культурне житє обновленої Росії потроху наростає, з серединою XVIII віка, — великоруська мова й культура опановує все сильнїйше і українське громадянство. Українцї пишуть по росийськи, беруть участь в росийськім письменстві, а чимало їх входить навіть в перші ряди нового великоруського письменства, займає в нїм визначні і поважні місця, а нїчого не робить для культурного житя українського, для письменства і культури України.
Такими слабкими показали себе Гетьманцї, потомки борцїв за волю і самостійність України! Але при всїм тім не можна сказати все таки, що істнованнє української автономії, хоч би і в такій злинялій, обкроєній і зросийщеній формі було річею байдужою з погляду національного українського житя. Під пудреними французькими париками і модними вишитими камзолами нового поколїння українського громадянства, під його великоруською мовою і полїтичною услужністю зіставав ся певний український патріотизм, який з часом міг вилити ся в иньші, далеко живійші і симпатичнїйші форми. Новий правитель України, що зайняв місце гетьмана Розумовського, Румянцев, з здивованнєм завважав не одного з тих модних Українцїв, що „при всїх науках і в чужих сторонах обращеніях зістали ся козаками і заховали горячу любов „до своєї власної нацїї й „солодкої отчизни“, як вони її називали Не вважаючи на своє підданнє під культуру великоруську вони були дуже високої гадки про український нарід. „Ся невелика купка людей инакше не відзиваєть ся, як тільки що то вони найперші на цїлім світі і що нема від них нікого сильнїйшого, нікого хоробрій-
