шого, нікого розумнїйшого, і нема нїде нїчого доброго, нїчого користного, нїчого дїйсно свобідного, що могло б їм придати ся, і все що у них — то найкраще“ — так нарікав на український дух той же Румянцев в листах до царицї. Справдї при нагодї складання „наказів“ до комісії 1767 р., що мала виробити нові закони для Росії, з несподїваною силою в усїм українськім громадянстві виявило ся щире привязаннє до української автономії і самоуправи, до старих прав і привілєгій, — бажаннє відновити їх при першій нагодї.
Нема сумнїву, що істнованнє українських автономних форм, хоч би й сильно вже обмежених і поруйнованих, підтримувало в українськім громадянстві і почутє своєї осібности і сей український патріотизм — „республиканські мисли“, як їх називав Румянцев. З сього погляду захованнє Гетьманщини при давнїйших правах і порядках було все таки дуже важне і користне. Громадянство українське не було вироблене полїтично, національне почутє його було слабке, народнї єлєменти в культурі малі; з огляду на се збереженнє форм полїтичної окремішности навіть тих, які ще зіставали ся, було важне для збереження і поглублення національного почутя Можна напевно сказати, що як би сї українські форми не були покасовані, а задержані далї, вони б не дали потонути до решти українському громадянству (його вищим інтелїґентським верствам) в росийському морі, як се стало ся по скасованню української автономії. Нові полїтичні й культурні течії европейські з часом однаково влили б иньший зміст в житє українського громадянства, дали б йому нові інтереси, нові відносини до народу і народнього житя. А національні форми як би не були знищені так, як се стало ся з повним скасованнєм старих українських порядків, а стояли цїлі, то новий культурний і поступовий рух на українській національній основі при щасливій хвилї міг би розвинути ся від разу серед цїлого українського громадянства, і не приходило ся б зачинати його наново серед порожнього майже місця, як то прийшло ся потім робити дїячам українського відродження ХІХ віку
Отсим ціннї були навіть ті поруйновані остатки української автономії, які держали ся в серединї XVIII віку, і тому ми близше спинили ся на їх історії. Які б не були вони ослаблені, розбиті, з національ-
