маєтках, де було до 70 парафій, і закликав унїатського владику перемиського Крупецького.
Зібрані з маєтків Гомонаєвих попи і монахи під натиском пана згодили ся прийняти унїю; але селяне збунтували ся, взяли на вила та на киї і тих нових унїатів і самого Крупецького, зранили його і ледви не вбили, і так зробили кінець тим Гомонаєвим замислам. Але ті заходи коло унїї не перервали ся і після сього: католицькі магнати і католицьке духовенство не преставали нахиляти до унїї православних владиків і духовних, обіцюючи, що з унїєю вони дістануть права католицьких духовних, будуть свобідні, вільні від підданства і панщини. Велика се була спокуса для тяжко поневоленого духовенства і для владиків в їх трудних матеріальних обставинах, і вони рішають ся потайки від народу проводити унїю. В 1640-х роках таких прихильних унїї духовних назбирало ся досить богато і в 1649 р. вони прийняли в Ужгородї формальну ухвалу
