седек їздив у сїй справі до царицї й дістав ріжні обіцянки, росийському послови в Варшаві наказано заступити ся перед польським правительством. Заступство се одначе не зробило особливих перемін, а тим часом між народом по Київщинї від чуток про царицине заступництво почав ся великий рух; проганяли попів унїатів або змушували їх приставати на православє. Унїатські духовні взяли ся до ще сильшїйших способів примусу, кар, настрашувань. Серед сього заворушення не раз дїяли ся і незвичайно нелюдські, огидні подїї, як наприклад оспіване Шевченком убитє титаря в Млієві. У нього ся подїя описана на основі устних оповідань і через те досить змінена; сучасне оповіданнє, списане зараз по подїї росказує, що того млїївського титаря Данила Кушніра, чоловіка побожного і справедливого, замучено за те що важив ся сховати дароносицю церковну, з наказу громади, що не хотїла допустити до своєї церкви попа-унїата. Хоч Данило дароносицю прийняв і сховав з усякою побожністю, але на нього видумано, буцїм він з нею ходив до корчми і пив з неї горілку, і за се йому спалено живому руки, обмотавши клочем і смолою, а потім відрубано голову і прибито на палю на очах народу, силоміць пригнаного на се позорище (1766). Про вязнення, тяжке битє і всякі муки — і не говорити.
Все се страшенно хвилювало нарід, виникали ріжнї рухи, в яких брали участь і Запорозцї, й гайдамацькі ватаги, аж нарешті весною 1768 року виникло велике повстаннє, звісне під назвою Колїївщини. Привід до того, як і в 1734 р., дав прихід росийських військ. Коли в Барі, на Поділю з початком 1768 р. роспочало ся повстаннє против польського правительства, за зроблені ним уступки Росії, Польща просила царське правительство, щоб своїми військами приборкало се повстаннє, і росийське військо післано на Україну. Коли про се пішли вісти на Україну, люде розуміли се не инакше, тільки що Росия посилає своє військо на визволеннє їх від Польщі. Пішли знову поголоски про царицині укази, навіть потім показувано копії такої „Золотої грамоти“, де наказувано знищити Поляків і Жидів і саме їх імя вигубити, за кривди, які діють ся від них православній вірі. Сї копії були видумані, але їм вірили і люде і самі проводирі повстання.
На чолї повстання став Максим Залїзняк, Запорожець, що перед тим довго пробував по монастирях — з початку в Жаботинськім, потім в Мотронинім. Приходили таким же чином і иньші Запорозцї, і між
