махуючи ся завдяки слабкій оборонї, особливої сили дійшла в 1750 роцї. Протягом майже цїлого року Браславщина, Східнє Поділє і Київщина трохи не вся — аж до границь Полїся була в руках гайдамацьких ватаг і селянського повстання. Взято й знищено богато міст, місточок і замків панських — навіть такі більші тодїшнї міста як Умань, Винниця, Летичів, Радомисль впали в руки гайдамаків. Але гайдамацькі ватаги й повстаннє селянське не орґанїзували ся в якусь скільки небудь трівку орґанїзацію, не сотворили собі певних центрів тут на Правобережу, і так погосподаривши протягом року сей рух гайдамацько-селянський став слабнути і потахати. Дарма, що нї з боку шляхти, нї з боку правительства не бачимо в сїм часї теж нїяких енерґічних і орґанізованих заходів. Гайдамацькі ватаги сплили; селянство, не бачучи нїяких реальних наслїдків свого повстання, почало теж заспокоювати ся, і в дальших роках знов усе вертаєть ся до таких розріжнених гайдамацьких нападів і походів, які ми бачили і в попереднїх роках.
111. Колїївщина. По тім гайдамацька хвиля починає знову наростати в 1760-х роках, і при тім більше нїж коли небудь значіннє в сих гайдамацько-селянських рухах здобуває собі справи віри. Перед тим унїатські митрополити оснували ся в Радомислї, завели тут свою консисторію, та дуже завзято взяли ся поширювати унїю в Київщинї. Переяславські владики, котрим підлягали православні парафії Київщини, не могли з-за границї успішно бороти ся з унїєю, але у них знайшов ся на місцї дуже зручний і завзятий помічник: Мелхиседек Значко-Яворський, що з 1753 р. був ігуменом Мотрониного монастиря коло Жаботина. Йому поручено завідуваннє православними парафіями полудневої Київщини і він дуже енерґічно заходив ся коло орґанїзацїї православних громад, заохочуючи їх міцно тримати ся православної віри, не приймати священиків унїатських, тільки православних, посвящених або прийнятих владикою переяславським. Мотронин монастир і сусїдні: Жаботинський, Мошногорський, Медведівський, Лебединський й ин. служили захистом і опорою для православних. Так виникає в 1760-х роках завзята боротьба унїї з православєм. Унїатські духовні за помічю польського війська силоміць повертали духовних і громадян на унїю. Але громади не хотїли приймати унїатських попів, змушували їх переходити на православє або проганяли й знаходили собі православних. Унїатські власти брали ся до кар і насильств, непослушних сажали до вязницї й карали ріжними карами, та настановляли від себе унїатських духовних. Супроти сих польських утисків православні просили помочи і оборони у росийського правительства, що з давна взяло на себе ролю оборонця православних в Польщі. Мелхи-
