надію и ґенеральним старшинам та полковникам, що мабуть і їм при скасованню гетьманського правлїння роздані будуть на власність так звані ранґові маєтности — призначені на їх уряди, як дані були Розумовському гетьманські. Тому вони не дуже споминали про вибір нового гетьмана (так завважає автор Історії Русов) — тільки їх надії не справдили ся. А Розумовський жив потім довго, ще цїлих сорок літ після сього. Хоч сам по собі гетьман був досить негодящий, про те приходить ся пожалувати, що не удало ся йому задержати булаву аж до смерти — бо се продовжило б українську автономію.
Нова малоросийська колєґія мала складати ся з чотирох членів українських і чотирох великоросийських, а при тім президент і прокурор з Великоросиян. Засїдати їм велено в суміш по старшинству, а не так як було за царицї Анни, що Великороси сидїли по праву руку, а Українцї по лїву — бо се „утверждало въ Малороссіанахъ развратное мнѣніе, по коему постановляють себя народом отъ здѣшнего совсѣмъ отличнымъ.“ Цїла одначе та колєґія не багато значила, зроблено її тільки для форми, а властивим правителем був Румянцев і йому цариця поручила сповняти свою программу: вести Україну до повного скасовання українських порядків і заміни їх законами і порядками росийськими.
В своїй інструкції цариця вказувала на ріжні сторони українського житя, на котрі Румянцев мав звернути особливу увагу. Поручало ся йому зробити перепись України, щоб вияснити її заможність і привести до того, аби з неї росийська казна (скарб) мала безпосереднї доходи. Показували ся ріжні неприємні правительству прикмети українського устрою, і особливо — що повного закріпощення селян на Укра-
