їнї не було, а селяне могли переходити від одного пана до другого; таку свободу, незнану вже давно в Московщинї, цариця не вважала можливим терпіти на Українї, тому наказувала Румянцеву зробити їй край. Найбільше ж уважати велїла на українську „внутрішню ненависть“ против великоросийського народу, особливо серед старшини — наказувала дуже стежити за нею та всякими способами розвивати довірє і прихильність до росийського правительства серед простого народу, щоб старшина не могла на нїм оперти ся. Для сього наказувала вести дїло так, щоб народови представляти користь від нових порядків — що вони визволяють нарід від кривд старшинських та панських і під московським правлїннєм йому буде краще як під гетьманським.
Стара се була полїтика — підіймати нарід на старшину, та трудно було народови показати користь від нових порядків, коли між ними мало бути й скасованнє останків селянської свободи, які ще зістали ся на Українї, признаннє за старшиною дворянських прав росийських і пересадженнє на Україну московських порядків з їх лютим кріпацтвом і повною безправністю народньою. „Ґенеральна перепись“ України, вчинена Румянцевим, зістала ся важним джерелом для пізнання старого житя Гетьманщини, але не полекшила долї народньої. Румянцев, сам одержавши великі маєтности на Українї, став дивити ся на селянські справи очима українського пана і нїякої полекші нї від нього
