нї від иньших великоруських начальників українське селянство не мало. Навпаки, всї ті кріпацькі порядки, які старшина досї помалу заводила в своїх маєтках (знов таки при ласкавій помочи росийських властей), тепер поширено, скріплено і припечатано властю правительства і царським законам, і становище українського селянства дуже погіршило ся під новими росийськими порядками і правлїннєм росийських начальників, вихованих в кріпацьких порядках Московщини.
Лекше було Румянцеву сповняти накази царицї в справі стеження за старшиною та всякою „внутрішнею ненавистею“, або як пізнїйше се називало ся — українським сепаратизмом. Тут Румянцев показував такий запал, що навіть самій царицї приходило ся його стримувати та заспокоювати, щоб не горячив ся непотрібно. Особливо роздражнили його вибори в росийську комісію уложенія в 1767 р., коли цариця наказала з усїх сторін, а в тім і з України вислати виборних депутатів від усякого стану людей і дати їм писаний наказ, чого люди хочуть: яких законів і порядків їм треба при укладанню „уложенія“ — нових законів для Росії. При тім уся українська людність — не тільки старшина, але також козаки, міщани, духовні — всї заявляли бажання, щоб вернено Українї її давнї права і порядки, по статям Богдана Хмельницького, вибрано знову гетьмана, і таке иньше. Се дуже гнївало Румянцева. Він і сам і через розісланих на місця офіцерів силкував ся вплинути на громадянство, щоб не виступало з такими бажаннями, вибирало людей „уміркованих“; навіть цензурував і касував інструкції, де такі автономні жадання виявляли ся найбільш сильно, і віддавав під суд тих, що найбільш проявили себе такими жаданнами. В нїжинськім полку тутешнє „шляхецтво“ (старшина) вибрало депутатом „уміркованого“ чоловіка (Селецького на імя) і він не схотїв прийняти інструкції, написаній в автономнім напрямі, з відновленнєм гетьманства і українських порядків. Тодї старшина вибрала иньшого депутата; за се Румянцев віддав під воєнний суд усїх, що складали наказ і скидали Селецького, а суд засудив не більше не меньше як 33 особи на кару смерти за се! При конфірмації кару зменьшено — на восьмимісячну вязницю.
Не вважаючи на всї такі заходи і суворі кари Румянцева, українське громадянство, як я сказав, все таки однодушно у всїх наказах провело сю лїнїю — жаданнє української автономії. Вважало хвилю рішучою і за обовязок собі ставило подати свої жадання, не оглядаючи ся на гнїв і кари всесильного намістника. Правда, з проєкту нового уложенія нїчого не вийшло і сї вибори в комісію уложенія і дані їй накази зістали ся тільки незвичайно виразнимим проявом тодїшнїх бажань і змагань Українцїв, а заразом характеристичним малюнком
