ку службу і козацькі полки: перемінено їх на полки карабінерські, як перед тим слобідські перемінено на гусарські. Полковників увільнено від служби, надавши їм чин бріґадирський, иньшій старшинї лишено її на волю — служити в нових реґулярних полках або увільнити ся від служби; козаки зістали ся як осібний стан воєннослужебного свобідного селянства, з котрого комплєктували ся отсї нові полки. Все иньше селянство прирівняно до селянства московського. Уже перед тим, 1763 р. росийське правительство, видало указ против свобідного переходу селян, вважаючи його шкідливим для їх добробуту — мовляв від тих переходів вони не можуть жити заможно і господарно, тому на будуче заборонено переходити від одного пана до другого без письменного дозволу свого пана. Сим указом пани покористували ся на те, аби скріпити і збільшити свою власть над селянами, а селяне занепокоєні сими заходами коло останнього закріпошення, саме ще більше почали переходити й тїкати від своїх панів. Тодї указом 1783 р., заводячи нові податки на Українї, вже зовсїм заборонено селянам виходити з того місця, де кого застала ревизія — аби в казьонних податках не було замішання. Сим закінчило ся закріпощеннє українського селянства і підведено його під „загальні державні постанови“ — під ті закони, на які спирало ся гірке тодішнє кріпацтво в землях московських.
Того ж самого року зрівняно міста українські з містами московськими, а старшину українську з дворянством московським. Вказано, які чини і служби козацькі дають права дворянські, і так віддїлено різко старшину від козацтва служебного як осібну верству. Нарештї давнє скасованнє автономії церковної закінчено 1786 року відібраннєм маєтностей монастирських і владичих; монастирям визначені були штати: скільки має бути монахів і на них призначено було платню з скарбу державного (казни), а маєтности відібрано в казну.
Українське громадянство мовчки прийняло се скасованнє до решти старого устрою. Де-котрі сторони нової реформи — як признаннє прав дворянських, остаточне закріпощеннє селян, могли навіть подобати ся старшинї; иньші жадібно чекали при сїм касованню нових нагород і надань для всїх послушних і вірних, та силкували ся пролїзти на перші місця в новім устрою, до великих чинів і богатого „жалованія“. І панство потроху забувало свою стару Гетьманщину, потїшаючи ся достатками, богацтвом, котре приносила забезпечна новими порядками кріпацька праця. А й зітхаючи за старовиною, пильно заходило ся коло службової карьєри у нового правительства, у нового начальства. І так справдї, як сподївала ся колись цариця Катерина, пропадали у нього давнї змагання до вільности, до полїтичних прав серед заходів коло „чинів та жалованія“,
