115. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії. Разом з тим як руйнували ся в другій половині XVIII в. українські порядки на лївім боцї Днїпра та на Запорожу, великі зміни робили ся також і на Правобережу та в Західнїй Українї, творячи нові обставини і нові підстави українського житя. Падала Польща — саме тільки встигла придавити останнї рухи народнї на Правобережу і до решти ослабити національне житє заведеннєм унїї в західнїй Українї, — як прийшов несподїваний кінець державному житю самої Польщі. За кілька років дорешти розібрано її між сусїднї держави, і даремно заходила ся потім польська шляхта, щоб ту свою польську державу вирвати з їх рук і відновити наново.
Не на користь вийшли Полякам їх великі придбання в землях українських і литовських: здобуваннє та заходи коло затримання сих земель знесилили саму Польщу, вона ослабла і стала здобичею сусїднїх сильнїйших, міцнїйше орґанїзованих держав. Польська шляхта, захопивши в свої руки правлїннє, поневолила не-шляхетську людність, позбавила всякого значіння і саму королївську власть, відобрала всї засоби від правительства, аби воно, зміцнивши ся, не хотїло покоротити шляхетські вільности і свободи. Держава польська нїколи не мала нї грошей в скарбі своїм, нї війська, нї міцної орґанїзації. Всю силу захопили великі пани маґнати, але вони думали не про державу, не про суспільство, а про свої власні роскоши й інтереси, і дуже часто брали гроші від сусїднїх держав за те, щоб своїми впливами кермувати справами Польщі так, як треба було тим сусїдам, а не їй самій.
Вже Хмельнищина задала Польщі такий сильний удар, що від нього вона не здужала поправити ся. А від початків XVIII віку Польщею кермують не її правителї, а заграничні правительства. Вони
